Пошук ''крайнього'' як прояв любові до Батьківщини

Із смішаними почуттями доводиться констатувати – у деяких високочолих представників владного Олімпу стався гострий напад патріотизму. А чому почуття при цьому неоднозначні – пояснюю: між справжнім патріотизмом і вдаваним не просто різниця, а справжня світоглядна прірва. Є люди, які "включають" патріотизм лише тоді, коли їм потрібно виправдати недолугі кроки "товаришів по партії", замаскувати їхні прорахунки. Причому прорахунки цілком усвідомлені. Діти, бавлячись певний час із сірниками, оговтуються лише тоді, коли з'являється полум'я. Тож коли хтось каже, що сталася пожежа, шалуни починають шмиргати носами і шукати "крайнього". Та ненавидіти того, хто начебто розповів про пожежу дорослим.

Який би галас не супроводжував прийняття закону про місцеві вибори, які б списи при цьому не ламались, маємо в сухому залишку: не дослухавшись жодної конструктивної думки, юридично обізнані члени владної команди сконструювали недолугий закон і отримавши завдяки цьому дуже брудні вибори, почали шукати крайніх "на стороні". Не на дзеркало ж лаятись, правда?

Мені здається, що "юридичний" прошарок партії регіонів взагалі не допускає думки про можливість критики своїх "інтелектуальних продуктів". А якщо така критика звучить – вони миттєво "шиють справу", та ще й яку! Інна Богословська вчора, наприклад, у дещо емоційній формі відрапортувала громадськості, що я "обливаю брудом власну країну Україну".

За розвитком цієї неспокійної депутатської думки можна прослідкувати тут:

http://www.unian.net/ukr/news/news-404141.html.

А ось тут – те, від чого, власне, так "завелася" Інна Германівна:

http://www.unian.net/ukr/news/news-403984.html.

Безумовно, шановна пані депутат має право на власну думку. Має право і можливість вільно її висловлювати. Але чому вона вважає це право своєю виключною прерогативою? Чому рядить у "вороги народу" всіх, хто висловлює свою думку, яка не співпадає "із лінією партії"? Чому із комсомольським завзяттям висмикує окремі фрази із тексту, повного аргументів? Чому натомість збирає по невідомо яким шухлядам гранати у Дніпропетровську, постраждалу Вітренко і бійки у Мукачевому, до яких я маю такий же стосунок, як прожитковий мінімум – до життя народних обранців? Тим більше, що по кожній із згадуваних подій у ті части в мене була власна достатньо жорстка ы критична позиція, яку я неодноразово публічно засвідчувала.

Відповідь на ці запитання проста – всім, хто насмілюється висловлюватись об'єктивно і неупереджено, хочуть закрити рота. Але це ми вже проходили. Вибачте, на дворі не кінець сімдесятих років двадцятого сторіччя. Тому методології "наїздів" в дусі комсомольських зборів – із навішуваннями підозр у "неблагонадійності" та пропозиціями до влади "зробити оргвисновки", – безнадійно застаріли. Треба оновлювати "інструментарій", бо роботи у Вас буде багато, і вона буде дуже важкою.

Раджу знайти у щільному депутатському графіку час і почитати свіжу пресу – там Ви знайдете безліч думок, що підтверджують мої оцінки якості написаного владними "фахівцями" виборчого закону і неоднозначних виборів.

... "Полювання на відьом" які, бачте, вважають вибори брудними – технологія хоч застаріла, але ефективна у всі часи. Інна Германівна, яка також за всіх часів і обставин є особистістю, я б сказала, гіперефективною, про то дуже добре знає. Тільки от "відьом", виявляється, надто багато. Окрім окремих очільників "партії-переможця", жоден політик в цій країні не дав позитивної оцінки цим виборам. Їх, як на мене, взагалі вдалося хоч якось провести тільки після втручання Президента України за тиждень до дня голосування, виправивши деякі нечисті речі. На кшталт, скажімо, заяв посадових осіб ЦВК про свою непричетність до процесу і наміри відпочивати у день голосування, їхнього двомісячного невтручання в безлад, який творився при реєстрації у територіальних комісіях. Чи може хтось дати оцінку тому, що на 13-му році існування в країні ЦВК було фактично загублено все, що напрацьовувалось за ці роки. Яскравою ілюстрацією до цього твердження є випадок, коли окремі члени Комісії змушені були тікати, (причому скориставшись не дверима, а більш епатажним способом – через вікна), приїхавши "наводити порядок" в одній із територіальних виборчих комісій неподалік від столиці (що в такому разі можна говорити про дальні куточки країни?). Після того, як два місяці вишукували відсутність знаків пунктуації у текстах звернень суб'єктів виборчого процесу, аби не розглядати їх скарги. А чого вартує спляча совість Феміди упродовж двох місяців, яка прокинулась тільки після того, як "нагримав" Президент...

Підвалини всіх цих речей були закладені у законі – чи пані Богословська про це не знає? Ще й як знає. Пам'ятаю, в ефірі одного політичного шоу Інна Германівна визнала, що не голосувала за цей проект, адже в ньому не знайшлося місця для її поправок. Чи не було тим самим нею визнано справжню "якість" цього документа? Цікаво, чи не пожурили однопартійці Богословську за той виступ, чи не навісили на неї ярлик "непатріотизму", чи не звинуватили у поливанні брудом рідної країни?

Не треба жонглювати поняттями патріотизму – це настільки ж небезпечно, наскільки небезпечно закладати у виборче законодавство міни уповільненої дії і посипати голову попелом тільки після того, як ці міни прогнозовано вибухнули. І надто непереконливо починає виглядати непересічна турбота про "імідж держави", продиктована бажанням перекласти проблеми із своєї голови на здорову.

От, скажімо, що робити із американським професором, членом комітету "За відкриту демократію" Єріком Хероном, якій на прес-конференції в УНІАН сказав: "Я спостерігав за виборами у чотирьох пострадянських країнах. Але те, що я побачив на виборчій дільниці N311 в Одесі, було найгіршим із побаченого за довгі роки моєї участі у місіях міжнародних спостерігачів".

Не буду коментувати цього вислову. Думаю, це справа Інни Богословської та "іже с німі". Також вона має нагоду прокоментувати висновки Ради Європи щодо останніх подій в Україні. Аби не робити зайвих посилань, цитую: "Ті, хто прийняв закон, що зробив можливими політично незбалансовані склади виборчих комісій та сприяв, зокрема, відміні реєстрації кандидатів у останній момент перед виборами, повинні визнати, що голосування не відповідало стандартам, які ми хотіли побачити, зокрема, всім вимогам європейських стандартів про чесні, прозорі і професійно підготовлені вибори". Це думка

Глави делегації Конгреса місцевих і регіональних влад Ради Європи Гудрун Мослер-Тернстрем. І ще одна цитата: "День голосування продемонстрував слабкість нового виборчого закону, прийнятого лише за три місяці до цих виборів" – представник Комітету регіонів ЄС Тііт Калласвєє. Сподіваюсь, у пані Інни вистачить фантазії і комсомольської креативності, аби звинуватити носіїв цих "крамольних" думок в усіх смертних гріхах.

Я не уявляю собі, які ярлики вона зможе навішати на цих людей. Бо вони для Інни Германівни недосяжні. Перекласти на їхні голови свої проблеми неможливо. Європейцям і американцям ні до чого блюсти імідж України, яким так опікуються Інна Богословська і Сергій Ківалов (який, власне, першим "прозрів" на патріотичній темі та міркуваннях про людей, які втратили владу). Щодо останнього – причетність чи непричетність людини до влади не позбавляє її громадянства і почуття болю за ганебні речі, які відбуваються навколо. І права давати оцінки цим речам також не залежить від того, який стосунок у даний час людина має до влади. В цьому – різниця між справжнім патріотизмом і таким, що з'являється за конкретних обставин.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.