Теорія і практика законодавчої кавалерії: чому Венеційська комісія не поведеться на піарників від влади (частина 2)
У попередньому дописі
йшлося про дуже невеселу (але, як на мене, зовсім не трагічну) перспективу негативного сприйняття Венеційською комісією законопроекту "Про внесення змін до Конституції (щодо недоторканності народних депутатів та суддів) " у його частині, де йдеться про недоторканність депутатську. Власне, повторюсь, "частиною законопроекту" це відверте непорозуміння на кілька речень назвати неможна. Я б сказала, що це – "чапаївщина" у її найгіршому варіанті. Саме найгіршому, бо замість стратегії і тактики в розробці та впровадженні корисних та дуже потрібних конституційних змін, у основу покладено кавалеристський наскок.
Наскільки він тут доцільний – питання риторичне.
Така ж істерична нота проглядається і в другій частині "законопроекту" – тобто кількох куцих абзацах, де мова іде про обмеження недоторканності суддів. З точки зору дотримання обіцянок та електорального успіху тут, як завжди, все добре. Постановка питання – дійсно актуальна вже давно: суддівський імунітет має бути обмежений функціональним імунітетом, тобто захищеністю при здійсненні правосуддя. А питання притягнення суддів до відповідальності має вирішувати спеціальний орган – Вища рада юстиції, як справді незалежний орган судової влади, а не парламент, як політична інституція в теорії, і по факту – заполітизований орган.
Однак автори законопроекту, який готувався, вочевидь, поспіхом, заради вчасної презентації, і тут примудрились, як кажуть, "наваяли" кілька речей сумнівного змісту. Тобто з презентацією в них склалось, а з законопроектом – не дуже. Ну, то хто на що вчився...
До прикладу, пропонуються зміни до статті 126, згідно з якими суддя не може бути без згоди Вищої ради юстиції затриманий, а також до нього не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання при вчиненні або безпосередньо після вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи. Неначе все вірно. Та й давно відпрацьовано. Америки ніхто не відкриває, автори законопроекту старанно повторили вже відомі речі. Але є певні тонкощі, які авторами чомусь не були враховані. І це виглядає дивно, адже мова іде про внесення змін до Конституції, а цей процес потребує врахування абсолютно всіх моментів, що прямо або навіть опосередковано торкаються основної теми. Так от – чомусь ніхто не взяв до уваги наявність спеціальної конституційної статті 131, де визначено вичерпний обсяг конституційно-правового статусу ВРЮ, з якого випливає, що цими повноваженнями (про які йдеться в законопроекті) вона не наділена! Але автори не знайшли за потрібне доповнити положення цієї статті, хоча цього потребує елементарна культура законодавчої техніки. Причини? У мене є крамольна думка, що люди, які наклацували на комп'ютері цей законопроект, не дочитали Конституцію... Але я від себе таку думку жену, бо це зовсім не смішно. То ж будемо вважати, що просто гаву зловили. Буває.
Але справа в тому, що не одну...
Пропонується доповнити статтю 129 Конституції приписом про притягнення до відповідальності суддів на підставі "порушення присяги судді". Це при тому, що Венеційська комісія десяток разів за останні роки підкреслювала неприйнятність такої підстави для суддівської відповідальності та суддівського імунітету. Люди, ви або якісь дуже вперті, – дійсно, як Чапаєв, -або не вивчили історію висновків Венеційської комісії (відкрию вам таємницю – при підготовці такого роду законопроектів аналізувати її рекомендації просто необхідно). Венеційська комісія, неважко передбачити, вчергове повторить для "особливо обдарованих" кавалеристів, що цей проект змін повинен бути сформульований чітко і сумнівний термін "порушення присяги" повинен бути вилучений не тільки з положення про зняття імунітету, але і з переліку підстав для звільнення суддів.
Ну і, нарешті, стаття 3 Прикінцевих положень законопроекту заздалегідь прогнозує, що навіть через півроку, у разі його прийняття, коли він стане "тілом" Конституції, ВРЮ все ще може бути не утворена. Бо проект передбачав що "у разі, якщо на день, що передує дню опублікування цього Закону, ВРЮ не є повноважною, пункт 2 розділу І Закону набирає чинності через десять днів з дня формування повноважного складу Вищої ради юстиції". Тобто, простіше кажучи, президент як суб'єкт цієї конституційної ініціативи (а точніше ті нездари, які не дочитавши Конституцію та не вивчивши попередні висновки Венеційської комісії, втюхали йому цей непересічний проект), у січні 2015 р. цілком припускали, що ВРЮ, яка вже на той час була розформована і не працювала майже рік, у часи реформування судової системи може й не запрацювати в найближчій перспективі. Сильно!
І хоча ВРЮ під "пильним владним контролем" зараз утворена і почала працювати, "з пісні слів не викинеш" – позиція в конституційному законопроекті залишилась. Ложки, як кажуть знайшлися, а "осадочек-то остался". Тому надалі, як я вже радила, думати треба, по-перше, головою, по-друге – про майбутнє. Набрання чинності конституційних змін не повинно ставитися у залежність від факту утворення будь-якого органу, у тому числі і Вищої ради юстиції.
Отже, як бачимо, сподіватись на те, що Венеційська комісія залишить цей законопроект без істотних зауважень, годі.
А тепер – обіцяні мною у попередньому дописі поради членам делегації під орудою пана Гройсмана, які їдуть до Венеції "за тріумфом" (а отримають цілком заслужений гарантований "облом"). Коли ви зрозумієте, що "номер не пройшов", то:
1. Не сперечайтесь, бо це виглядатиме нерозумно.
2. Не наполягайте на своїй недолугій позиції, бо це виглядатиме нерозумно.
3. Не викручуйтесь, бо це виглядатиме нерозумно.
4. Враховуйте рекомендації та вчіться, бо це розумно.
5. Нарешті, рухайте реальні справи, бо буде пізно.
І наостанок. Коли повернетесь з засідання комісії, не намагайтесь брехати, говорячи, що все "ОК", все на ура, ми молодці, як це робили деякі ваші "папєреднікі". Бо це – підло.
А ви ж не такі, га? У вас все по-новому?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
