''Владний танк приїхав'' – театр абсурду проміжних виборів
Нещодавно один топовий провладний політтехнолог переконував усіх в тому, що президентський рейтинг на рівні 7 відсотків – це таки рейтинг. При цьому усі соціологічні опитування останнього часу свідчать про те, що провладні політичні сили скотились у рівні підтримки до показника статистичної похибки. Спікери влади та "бійці інформаційного війська" Мінстеця волають, що уся соціологія – замовна та лукава, а влада міцна та перспективна як ніколи.
Якими б не були високочолі розмови політтехнологів та войовничі "аналізи" "інформаційних військ" – сьогодні все стало на свої місця. Навіть за попередніми результатами довиборів у семи округах стало зрозуміло, що влада програла із "сухим" рахунком. Жоден кандидат безпосередньо від БПП не отримав бодай якоїсь переконливої підтримки (а "Народний фронт" навіть і не висував кандидатів). Причому по всій географії – від заходу до сходу України. Влада може тішитись хіба що афільованими з нею поодинокими персонажами, які добились якогось результату як раз завдяки тому, що не користувались брендом БПП.
Це сталось попри всі "інтелектуальні" потуги влади, яка, призначивши ці вибори, начебто зробила все для забезпечення потрібного результату.
Перш за все, технологія "перемоги" полягала у даті призначення виборів. Навіть політичні неофіти знають, що проводити виборчий процес у середині літа з точки зору забезпечення дійсно справедливого результату безглуздо – відпустки та спека не сприяють активності виборців. Свідоме заниження явки виборців – це давня чорна технологія влади, яка застосовується вже не один раз, оскільки полегшує маніпуляції із вкидуванням бюлетенів, їх псуванням, підвозом "своїх" виборців тощо.
Друга надія влади на забезпечення потрібного їй результату полягала у збереженні старого, надійного, підконтрольного (дарма, що абсолютно нелегітимного) складу ЦВК. Попри постійні обіцянки ось-ось поставити на затвердження Радою нових членів Комісії, цей віз і нині там. Цілком зрозуміло, чому спікер парламенту так "гальмував". Проміжні вибори під керівництвом такого ЦВК, який неодноразово доводив, що вміє організовувати виборчий процес і рахувати голоси так, як того вимагає політичний момент, давали певні гарантії всеосяжної "перемоги", яка нині дуже потрібна керівництву держави.
Третя складова технології полягала у повній лояльності та керованості структур, які повинні забезпечити законність виборчого процесу. Приклад цього "забезпечення" яскраво ілюструється подіями на 183-у окрузі, де сталося взагалі неможливе – начебто "замінування" 16 виборчих дільниць. Неможливо це тому, що вимога про охорону правоохоронними органами приміщень виборчих комісій та дільниць, де зберігаються виборчі бюлетені, існує в законі. Але нова прогресивна поліція очевидно не переймалася тим тому, що в законі ця вимога спрямована до міліції, вважаючи такі положення пережитком "старих часів"... До речі, і інформація про "замінування" таки спрацювала на зниження явки, адже люди просто боялись іти на виборчі дільниці. І 7,5% упродовж дня, а на момент завершення голосування – 16,4% активність виборців – це таки сумний рекорд. Однак не єдиний. Адже поліціянтів традиційно вже нічого на цих виборах не бентежило. Як зазначили спостерігачі ОПОРи: "Правоохоронці спостерігали лише за дотриманням правопорядку і зовсім не звертали уваги на порушення самого виборчого процесу". Страшний нюанс насправді. Чи мали вони наказ саме на таку поведінку – питання риторичне.
Якщо додати сюди безпрецедентну невірогідну кількість "технічних" кандидатів (107, як, до прикладу, це було у 114 виборчому окрузі), випадки прямого підкупу та примусу до фальсифікацій, як це було у 151 виборчому окрузі, та решту стандартного набору "технологій", – влада мала спочивати на лаврах, очікуючи чергову #перемогу.
Натомість сталась якась незрозуміла #зрада.
Попри технології, керований ЦВК, добре зрозуміле "своє" виборче законодавство, ухвалене ще у 2012 році при так званому "диктаторському режимі", влада опинилась на краю електоральної прірви. Суспільство відмовило нинішній політичній "еліті" навіть у мінімальній довірі. Це той нечастий випадок, коли вже технології виявились безсилими, адже навіть PR-ресурс (головний ресурс влади) вичерпано повністю: нема чого пообіцяти, нема чим пишатись, мантри про "реформи", боротьбу із корупцією, злих "папєрєдніків" та несамовите полювання на "зрадників" нікого вже не переконують.
Для влади ця поразка несе ще кілька неприємних моментів у вигляді кількох "вибитих" ідеологічних штампів.
По-перше, перестає працювати мантра "Дочасні вибори потрібні Москві", яку за кожної нагоди емоційно вигукують, скажімо, спікер Парубій та генпрокурор Луценко. Бо тепер зрозуміло, що зміни політичних еліт вимагає перш за все український народ.
По-друге, виборче законодавство, організація виборів, умови кандидування на виборах – в теперішніх умовах стали театром національного абсурду, що вибудувано на бездарній внутрішній політизації і узурпації влади. Адже теперішня виборча кампанія породила найнебезпечніший прецедент – вперше за усі роки незалежності України, – окремі вибори проводилися всупереч рішенням вищих (!) судових інстанцій в державі. Маю на увазі скандальну та загадкову адмінтер-одиницю під назвою Коцюбинське. Чим це селище є принциповим для влади? Складається враження, що там таємні поклади нафти, діамантів і бурштину разом узяті. А може там знайшлось золото Полуботка... Інакше "коцюбинський прецедент" пояснити складно. Спочатку Верховна Рада України дочасно припинила повноваження складу селищної ради Коцюбинського та призначила там вибори. Потім Вищий адміністративний суд України це рішення парламенту визнав незаконним і скасував, а Верховним Судом України, в особі Судової палати з адміністративних справ, було підтверджено цей вердикт. Однак вибори в Коцюбинському, як ні в чому не бувало, таки відбулися!
Такого в історії незалежної України ще не було: влада, ЦВК, селищна ТВК поставили себе вище рішення Верховного Суду України! І проїхали танком по Конституції. Бо для них усіх неначе і не існує припису Основного Закону України про те, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Так само, як не існує для влади і правової системи України. Немає для них більше Верховного Суду України, Вищого адміністративного Суду України. Є тільки вони – влада – і їх інтереси! Бо насправді цей нездоровий інтерес до Коцюбинського розшифровується легко: селище має унікальну географію – з усіх боків воно оточене Києвом. Звичайно, комусь дуже кортіли і кортять ці "золоті гектари", якими розпоряджається селищна рада. Не знаю, можливо там і треба було провести дочасні вибори для місцевої влади. Але точно переконана, що не шляхом узурпації влади, а у конституційний спосіб це треба було робити!!! Бо спектакль абсурду, що відбувся на цих виборах, навіть незалежно від результатів представників влади та їх опонентів, – не може сам по собі у такому ганебному вигляді не турбувати суспільство.
А щоб більше не дати шансу на політику повного внутрішнього занепаду, деградації, в тому числі, що проявляється в таких виборах, варто ще раз нагадати цим руйнаторам країни, що основна їх функція вже залишилась одна – забезпечити легітимний перехід українського суспільства до етапу панування нової політичної культури.
Сумно лише від усвідомлення того, що вони навіть на це, скоріше за все, нездатні. Після такого виборчого "ляпасу" годі і сподіватися на те, що буде, скажімо, ухвалено Виборчий Кодекс. Один з його "авторів", що нині сидить в кріслі спікера парламенту, вірогідно, скаже, що стале, прозоре та транспарентне виборче законодавство – це "рука Москви" і #зрада.
Але... це зайвий раз підтвердить, що "владний танк", що називається, "приїхав". А громадянське суспільство і фахове середовище має зробити свою справу – стати на заваді таким виборам і таким "танкам", інакше завтра просто країни не буде. І російські танки, що сотнями концентруються в так званих ДНР-ЛНР, будуть зайві. Адже влада своїми руками доводить країну до "Руїни".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
