Openidiocy. Реформаторський фарс під назвою OpenParliament
Серед бурхливих подій минулого тижня промайнув, без належноі оцінки, один знаковий, на мою думку, момент. На фоні безладу, який спалахнув в стінах Верховної Ради, спікер Верховної Ради Андрій Парубій зробив дуже сміливу заяву. Про те, що він "нікому не дозволить дестабілізувати парламент".
Декларація, м'яко кажучи, яскраво дисонуюча із реальним станом речей, тому заслуговує на окремий прискіпливий аналіз.
Перша емоційна реакція – запитати у пана Парубія, чи можна дестабілізувати щось, в чому немає навіть мізерних ознак стабільності? Що є довершеним, вже навіть абсолютним у своїй нестабільності? Еталоном хаосу. Театром абсурду із бійками, лайкою, образами, абсурдними звинуваченнями і пропозиціями.
Якщо прискіпливо подивитись на нинішній законодавчий орган, можна взагалі дійти до крамольного висновку про те, що саме діяльність останніх двох "спікерів-рефрматорів" – Гройсмана і Парубія – призвели до такого рівня нестабільності парламенту, за яким – лише повна руйнація... І парламенту, і парламентаризму як такого.
Хворий скоріше мертвий
Жоден склад Верховної Ради не мав такого рівня суспільної недовіри, як нинішній. Останнього разу дослідження громадської думки поводилось центром SOCIS в квітні 2016 року. Виявилось, що довіряють парламенту лише 0,7%. швидше довіряють – 8,4%. Не довіряють – 90%. Найнижчий рівень підтримки ВРУ спостерігався у Києві та на півдні, де цей показник дорівнював нулю.
З огляду на те, що з квітня минуло вже більше півроку, потягом яких парламентарі встигли самовіддано "наробити" ще більше скандалів, ситуація з недовірою виглядає зовсім кепсько.
Нинішнє керівництво Верховної Ради про це, безперечно, не може не знати. Але приховано демонструє повну безпорадність, не тямлячи, що з цим робити (ймовірно, тому, що за цього складу ВР щось зробити вже неможливо – "хворий скоріше мертвий, чим живий"). Мова іде не лише про парламент як такий. Справи набагато гірші – це банкрутство системи парламентаризму.
Брюссельський бенефіс Гройсмана
І тут треба згадати про одну з найбільш фейкових "реформ" сучасної влади – парламентську. Саме її нещодавно знову типу підняв на щит пан Парубій, який видав дивне, якщо не сказати, дурне, розпорядження: створити у складі апарату ВР групу з реформування парламенту. Перш, ніж аналізувати цей "перл", зазначимо: обидва "видатні спікери сучасності" – Гройсман і Парубій, – які час від часу влаштовували псевдо-реформаторські шоу, мають спільну помилку. Зміст їхніх "реформ" свідчить: вони сприймають "парламентську реформу", не як інструмент порятунку фактично знищеної системи парламентаризму, а як засіб порятунку ЦЬОГО парламенту. Та інтуїтивно – як інструмент власного піару, куди ж без нього...
Щодо піару. На сучасному видатному періоді у нас було ініційовано дві парламентських реформи. Одна Гройсмана, друга – Парубія. Спадковість у даному контексті виключена.
Перш, ніж перемістити свій реформаторський підрив до кабміну, екс-глава парламенту Гройсман встиг презентувати "дорожню карту реформ українського парламенту" в Брюселі – в рамках тижня України в Європейському парламенті. Все було, як завжди, помпезно: купа нардепів, активістів, оптимістів, виступи, обговорення, перемовини, фуршети, селфі... Спікер невдовзі повідомив громадськість про чергову "історичну" перемогу: "Сьогодні під час першого в історії наших взаємин спільного засідання лідерів політичних фракцій обох парламентів ми схвалили рекомендації доповіді "Місії з оцінки потреб" на чолі з колишнім президентом ЄП Петом Коксом, в якому міститься амбіційна дорожня карта реформування і трансформації українського парламенту".
Але після свого брюссельського бенефісу, Володимир Гройсман впритул зайнявся розвитком власної кар'єри. В якості своєрідної "реформаторської крапки" він залишив нардепам рішення про підвищення їхньої зарплатні, якраз у момент голосування його кандидатури на посаду прем'єра. Якщо мислити масштабами Гройсмана – це теж така собі "парламентська реформа"...
До речі, Гройсман залишив по собі яскравий шлейф найвидатнішого порушника парламентських правил і регламенту. Парубій естафету прийняв: його витівки, скажімо, із математичними вправами задля "доказу" існування коаліції або багаторазове переголосування одних й тих же питань задля досягнення "потрібного результату" мають шанс ввійти в історію парламентаризму. Те, що саме ці "видатні" спікери піаряться на парламентській реформі, виглядає як знущання над здоровим глуздом. Але це – тема окремої розмови, адже нині згадувати поняття політичної моральності якось зовсім недоречно.
Паризька гастроль Парубія
Отже, Андрію Парубію дістався стос "паперів Кокса", обговорених у самому Брюсселі. Дороговказ, так би мовити, був заданий. Але тут почалося найцікавіше. 19 травня цього року він зареєстрував власний проект змін до закону про регламент. Тобто про виконання анонсованих Гойсманом реформаторських кроків вже не йшлося. Новий спікер – нові підходи. Парламентська реформа була звужена до "регламентної", причому від "духу" і "букви" європейських рекомендацій залишилася хіба що рекомендація про об'єднання сесійних і комітетських тижнів. І взагалі решта пропозицій Парубія зводилась до суто процедурних або дисциплінарних моментів. Враження таке, що спікер вважає найбільшою проблемою парламенту неявку депутатів та недоліки в організації їхньої роботи. Депутати цей законопроект "завалили". Показово! Бо навіть не включили його в порядок денний, поскаржившись, серед іншого, на те, що він готувався кулуарно, без обговорення з фракціями. Цей факт, до речі, свідчить і про відсутність поваги самого парламенту до свого спікера.
Спікер цей недолік врахував, і обговорення таки відбулося – 30 жовтня. Але чомусь у... Парижі! Країна заможна, то ж спікер із лідерами фракцій вирішили надихнутись розкутою атмосферою столиці Франції, аби обговорити раніше необговорене... Цікаво, що цей диспут, у якому, як повідомлялось, брали участь європейські політики (вдруге, виходить, в історії), проходив знову за закритими дверима. Відомо лише, що предметом дискусії знову була "дорожня карта" і, що "каменем спотикання" виявилось питання розподілу парламентських комітетів. Після чого Парубій зробив ну дуже тематичний висновок про те, що попри різні погляди на економіку та політику, українські депутати зійшлися на тому, що питання безпеки зараз є ключовим і під час війни слід об'єднувати зусилля. Куратор "реформи" Пет Кокс від коментарів утримався. І його можна зрозуміти, маючи бодай елементарний досвід.
Завгосп з "інституційною неспроможністю"
І ось – апогей цього блукання між Брюсселем і Парижем у вигляді доручення спікера створити "робочу групу" у складі апарату парламенту по реформуванню парламенту. Це означає, що, на думку спікера, з реформуванням парламенту повинні поратись не самі законодавці, а працівники, які забезпечують, власне, функціонування депутатського складу Верховної Ради. З огляду на це можна впевнено стверджувати, що спікер взагалі не розуміє, про що, власне, йдеться. Має мислення, вибачте, завгоспа, який прочитав модну книжку із серії "як навчитись ефективно керувати колективом". В цьому конкретному випадку книжка має красиву назву OpenParliamentUkraine. Згідно з її положеннями, реформа парламентаризму охоплює такі революційні кроки, які озвучила учасниця засідання OpenParliamentUkraine нардеп від БПП Світлана Заліщук:
1. Зробити звіти депутатів на парламентському сайті "більш репрезентативними і повними";
2. Уніфікувати звіти по роботі комітетів;
3. Посилити ефективність у представленні парламентської інформації у форматі opendata;
4. Створення єдиної форми для змістовного та фінансового звіту депутатів.
Нагадує протокол комсомольських зборів на "єврооптимістичний" манер. Якщо це ті межі, у які в підсумку "вкладено" парламентську реформу, то, безперечно, воно вартувало грошей платників податків, за які Гройсман із величезною делегацією їздив до Брюсселю, а Парубій – до Парижу.
А, між іншим, Гройсман залишив Парубію хоча б натяк на спробу зрозуміти, що таке парламентська реформа. При тому, що екс-спікер здебільшого марив "технічною модернізацією" парламенту, іноді він демонстрував знання ще одного аспекту, який за підказками фахівців називав "інституційною спроможністю" парламенту. Термін, як на мене, чудовий і правильний. Гройсманівська проблема була у тому, що не на цьому він робив головний наголос. Нічого не вдієш, брак професійних знань таки дався взнаки.
А між тим проблема українського парламентаризму, про яку розповіли Гройсману і щодо якої, схоже, не сформували позицію Парубія – це його інституційна неспроможність.
Парламент можна облаштувати найновітнішими технологіями, а до кожного депутата приставити цербера, але це не допоможе. Бо за майже три роки Рада не спромоглась на елементарні кроки, які б просто зняли з порядку денного гостроту проблеми "реформаторства". Зокрема при тому, що відбулося повернення до парламентсько-президентської форми правління, відповідно до Конституції України у парламенті не сформована у конституційний спосіб коаліція депутатських фракцій, що робить просто антиконституційною усю його діяльність. Прем'єр-міністр і увесь останній склад уряду сформований також з повним порушенням чинного конституційного порядку. Регламент Верховної Ради, що затверджується законом, до цих пір, – тобто вже майже 3 роки – залишається старим, таким що був ухвалений після сумнозвісного рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року. Тобто, його ніхто не модернізував під чинні конституційні вимоги. Зрозуміло, що парламент у такому разі обмежений у своїх можливостях і повноваженнях. Немає закону про імпічмент, не ухвалено законів про тимчасові слідчі комісії, про опозицію тощо – це все ознаки тієї сумнозвісної "інституційної неспроможності".
Кінець-кінцем, не вважають за необхідне ухвалювати Виборчий кодекс, який, власне має стати основою для якісного відбору складу законодавчої гілки влади, а значить також є важелем для забезпечення ефективної парламентської роботи, здійснення установчих та контрольних функцій!
Це все робить парламент повністю залежним від президента, який кожного разу при нагоді цю меншовартість парламенту публічно або пиховано демонструє.
Але на такі реформи (не парламенту, а парламентаризму!) просто немає політичної волі. Та й особиста "інституційна спроможність" у ініціаторів цієї чергової псевдо-реформи на нулі.
Тож залишається блукати делегаціями по Європі, як "примара комунізму" у Маніфесті Маркса, зазираючи в очі друзям і партнерам України та імітуючи розуміння і готовність. Те, що є результатом "обговорень", "круглих столів", "панелей" та інших модних форматів, більше нагадує демонстрацію оpenidiocy, а не OpenParliament...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
