Люди і жирафи. Дещо про звернення ВР до Європи та Світу
Людей із загальмованою реакцією зазвичай порівнюють із жирафами. Пам'ятаєте вираз "доходить, як до жирафи"? В контексті, про який піде мова, не хочеться ображати тварину, але та поведінка, яку демонструють нардепи, наштовхує на це порівняння, бо у нас вони певні сигнали та рішення також приймають жираф'ячими темпами. У результаті законодавчий орган перетворюється на відверте посміховисько.
Так, сьогодні, 7 лютого 2017 року, депутати ухвалили епохальне рішення – проголосували за свою постанову про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав та міжнародних організацій щодо засудження ескалації збройної агресії Російської Федерації проти України (N6039). (Яких саме парламентів і конкретних організацій депутати ще не придумали).
Що тут такого – спитаєте? А подивіться на календар. Авдіївка горить вже майже два тижні. Радбез ООН розглянув питання загострення конфлікту на Сході України і прийняв запропоновану Україною заяву для ЗМІ, тиждень тому – першого (1-го) лютого! Третього (3-го) лютого Рада Безпеки ООН вдруге звернулась до ситуації в Авдіївці, зібравшись на спеціальне засідання.
Увесь цей час була задіяна ОБСЄ, яка постійно вела спостереження.
У зоні конфлікту побували Президент, Прем'єр-міністр, Секретар РНБО. Вдень і вночі працював Голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. Гуманітарка в Авдіївку пішла у таких обсягах, що волонтери в соцмережах засвідчили навіть надмірну кількість своєї допомоги.
Тобто увесь тиждень міжнародна спільнота, українські високопосадовці та дипломати, волонтери робили все, аби уникнути гуманітарної катастрофи. І це вдалося!
І тут... прокинулась Верховна Рада.
Де раніше були наші обранці? Вони відпочивали.
На роботу з'явились сьомого (7-го) лютого і продемонстрували свою жираф'ячу неквапливість: дві спроби голосування за зареєстровану вчора постанову Верховної Ради 6039 – з нульовим результатом. Не вистачило голосів. Не всі "доїхали". А скоріше – не до усіх "дійшло". Лише з третього разу – нарешті вдалося...
Але все це, як кажуть, "у свинячий голос"... Бо звертається український парламент до Європи та Світу, які вже тиждень працюють над питанням Авдіївки так, немов би вона розташована не на Донбасі, а десь у їхній французькій Нормандії або американській Каліфорнії.
В народі кажуть у таких випадках – "нафіга цей цирк?"
Звичайно, молоді "єврооптимісти" та полум'яні бійці затишного парламентського фронту отримали свій ласий шмат дешевого піару. Бо Світлана Заліщук, наступної зустрічі у Великій Британії, або у Німеччині, або США пафосно відзвітує, що вона внесла цю ініціативу до парламенту... І, звичайно, забуде розповісти про те, як і коли це було.
При цьому "законодавцям" вдалось сконструювати абсолютно недолугий документ, який не матиме ніяких правових наслідків. Не тільки тому, що був натужно ухвалений тоді, коли в ньому не було вже жодного сенсу. А й через свій безграмотний, наївний зміст.
Згадувати Міжнародний кримінальний суд – просто соромно, враховуючи позицію тієї ж Верховної Ради по імплементації Римського Статуту (парламент затвердив у змінах до Конституції формулу, за якою Україна "може" приєднатись до Римського Статуту аж після 2019 року. А може і не приєднатись...).
Доручення Генпрокуратурі збирати докази виглядає просто смішно, – адже це її прямий обов'язок. В рамках співпраці з спеціальним прокурором МКС щодо розслідування по Україні, вона і так це робить. Більш того, в нормальній країні парламент Генпрокуратурі доручень не дає. З цією метою ви почали судову реформу. Може, забули? Чи не знаєте?
З точки зору міжнародного права цей документ – нікчемний.
З точки зору зовнішньої політики ця спроба з тріумфальним виглядом всістись у потяг, що уже рухається, – ганьба для держави і демонстрація депутатської безпорадності.
З точки зору внутрішньої ситуації – це просто образливо для людей. Бо свою парламентську солідарність треба було демонструвати тоді, коли це дійсно було потрібно людям Авдіївки.
З усіх цих позицій, краще було б парламенту залишити цей документ у себе для історії. Тужились, голосували, риторику шліфували... То й добре, вистачить. Далі можна і зупинитись, бо засміють... Благаю, нікуди не шліть. Ні в ООН, ні в НАТО, ні в ОБСЄ. Ні загадковим "парламентам світу"! Навіть "на деревню дєдушкє" – не треба...
...А за жирафів – вибачайте. Бо жирафи – шляхетні і красиві тварини.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
