Прорив. Назад на фоні відсутності руху вперед
Декілька свіжих подій останніх днів в Україні сколихнули внутрішньополітичну і правову ситуацію всередині країни, а також, власне, створили нові геополітичні реалії для України назовні.
Відучора стало зрозумілим, що системна політична криза в Україні, що існувала останніми роками, заведена у фазу кипіння. Наявність патової ситуації в країні була давно. І усі розуміли, що осінь-2017 буде гарячою. Але такого блискавичного занурення держави в політико-правовий хаос не очікували навіть добре поінформовані песимісти.
Не є новиною і той факт, що ситуацію, яку держава буде переживати найближчим часом, спровокували незграбні дії правлячої верхівки, для якої інтриги, з'ясування стосунків, страх перед політичними опонентами виявились факторами вищими за рух вперед та спокій у державі.
Як бачимо, звичка підміняти верховенство права політичною доцільністю рано чи пізно, завжди матиме сумні наслідки. Зокрема, надавши громадянство України у сумнівний з точки зору дотримання процедури спосіб, знецінивши і опустивши його цим самим ниць, треба було бути готовим до дії закону бумерангу, який обов'язково боляче вдарить, тим більше коли колишній "друг", а теперішній "ворог", добре знається на політичному піарі та інтригах і є справжнім "буйним у політиці", що претендує на роль вожака.
Наразі бумеранг тільки летить. Але яскраві ознаки його швидкого "прильоту" вже є. Хоча, поки що, далеко не усі.
Перше. Попри постійні переможні реляції перед усім Світом, партнерами України, держава виглядає безпорадною, неспроможною забезпечити недоторканність власної території та захист державного кордону.
Друге. Публічно продемонстровано дрімучий страх перед політичними опонентами, який штовхає на дії, що зовсім не притаманні "європейській владі": від зупинки потягу "по дзвінку" на території іншої країни до фейкового замінування режимного об'єкту. Попри запізнілі ранкові пояснення Арсена Авакова про те, що вони увесь вчорашній день працювали на локацію та недопущення провокацій та зіткнень, він не виглядає, як міністр внутрішніх справ, що зробив усе, про що пише у Facebook. Так само і сьогоднішня обідня заява президента. Усе це – рефлексії на те, що сталось. Реакція, що свідчить про непідготовленість влади до дійсно реальних провокацій. Де звернення президента до народу ще до цієї провокації з попередженням про недопустимість протиправної поведінки для Саакашвілі та осіб, які його зустрічали та супроводжували? Про право звернення до суду цьому пану треба було нагадувати ще до його прориву кордону, а не через добу після цього. Взагалі для президента логічніше було б вчасно пояснювати логіку своїх рішень народові, а не дистанційно консультувати Саакашвілі у момент, коли все вже "закомпостовано".
Третє. На фоні цих подій ще й так звана реформа освіти, яка епохально відбулась минулого тижня, також додатково спровокувала чергову зовнішньополітичну кризу (тільки цього країні зараз не вистачало). Міністр закордонних справ Угорщини викликав українського посла й повідомив про розпорядження угорським дипломатам призупинити підтримку України в міжнародних організаціях, проектах тощо. Молдова та Румунія сьогодні, а напередодні Польща, яка ще й висловила невдоволення затримкою потягу та "мінуванням" прикордонного об'єкту, також виявили своє невдоволення. До історії з "проривом Саакашвілі" це начебто стосунку не має: реакцію викликав новий Закон про освіту, де неоднозначно прописані права нацменшин на навчання рідною мовою. (До речі, ще жоден з законів мовної тематики, навіть сумнозвісний "Ківаловсько-Колесніченківський" витвір, не породжував конфлікту міжнародного рівня. Президентові подумати б наразі, окрім іншого, і про право вето, – з відповідними пропозиціями для парламенту щодо виправлення ситуації.) Однак, не відволікаючись, зауважу, що одночасність цих дипломатичних актів говорить сама за себе. Все як в одну лузу лягає. Із "сухим" рахунком. "Другий фронт" на західному кордоні відкрито.
Четверте. Спровоковано новий пік внутрішньополітичної боротьби, що супроводжується битвою популістів на зустрічних курсах – хто сильніший – популісти від влади чи популісти від опозиції -, об'єднанням "їжака і трепетної лані"; дехто навіть вже витягнув з шухляди тему доцільності дочасних президентських виборів.
П'яте. Створено дуже небезпечний прецедент непокори встановленому порядку в державі. Коли право сили, некерований (поки що) натовп домінують над законними шляхами вирішення тих чи інших політичних або правових конфліктів. І мова іде не про варіант народного спротиву діям влади, не про право громадян збиратися мирно, без зброї... А про спосіб використання людей та сумнівних засобів у внутрішньовидовій політичній боротьбі. Я неодноразово коментувала можливість для Михайла Саакашвілі вирішити свою проблему в законний спосіб, звернувшись особисто або через своїх представників до суду. Саме це було б гідно президента-реформатора гордої Грузії. Однак, ним свідомо був обраний варіант, який відтепер є маркером можливості "нагинати" українську державу. Прикладом не для законослухняних громадян, а для політиканів та радикалів. І це – в умовах військової агресії, збройного конфлікту!
Тобто – криза всередині, криза ззовні. Як результат внутрішньої та зовнішньої політики "видатних реформаторів". Вони це повністю заслужили. Це апогей їхніх "напрацювань".
Але в заручниках опинилась наша держава, її майбутнє. Бо уся "суміш" зовнішніх та внутрішніх небезпек, з появою нових свіжих ризиків, стає надто вибухонебезпечною.
Скидається на те, що "повітряний замок", який будували владні піарники, аби замилити очі, заткнути вуха та зашити рота народові, почав валитись. Об'єктивна реальність – критично небезпечне становище країни, хоч як би не прагнув президент в своєму недавньому Посланні, звично виблискувати переможним оптимізмом, стверджуючи, що "ми вибрались з прірви".
Сьогодні президент, міністр внутрішніх справ, генпрокурор та їхні "аналітики" б'ють рекорди по згадуванню понять закону і права. Акцентуючись на тому, що порушення режиму переходу державного кордону є злочином, який отримає належну оцінку і реагування. Це правильні слова. Цікаво – чому вони не згадували про право, виплітаючи ланцюг власних протиправних дій, незаконно даючи громадянство, припиняючи його (і не тільки Саакашвілі, а й для багатьох інших іноземців) Здійснюючи, до прикладу, конституційний процес у політичний спосіб? Таким же чином, між іншим, як проштовхували неконституційну "судову реформу", призначали уряд, імітували наявність коаліції, нехтуючи законом і правом на кожному кроці... За великим рахунком – підміняючи інтереси держави розподілом фінансових впливів та політичною доцільністю.
Причина у тому, що влада почувалась абсолютно захищеною, постійно вибудовуючи ширму з своїх фейкових досягнень, думаючи, що за нею можна робити усе, що заманеться. Ця гра здавалась гарантією безпеки.
Отже, загралися. Точніше – вже догралися та добрехалися, видаючи бажане за дійсне. Балачки і обкрадання народу – за "рух реформ", битви популістів між владою і опозицією – за "політичний процес"...
Може, пора покласти край цьому захопленню технологіями пост-правди?
Адже ще один з найнебезпечніших наслідків цієї ситуації полягає в тому, що Україна фактично отримала "другий фронт" на західному кордоні – у внутрішньодержавній та зовнішньополітичній площині. Наші партнери, – хто своїм показовим ігноруванням, а хто – різкими заявами, вже демонструють відверте нерозуміння і несприйняття дій української влади, яка створює підстави для сумнівів в доцільності подальшої міжнародної допомоги. Скажімо, аргументи президента Порошенка, який хоче переконувати 20-го вересня Раду безпеки ООН запровадити миротворчу місію на Донбасі, відтепер значно послаблені. Адже Україна напередодні продемонструвала свою нездатність забезпечувати порядок навіть на своєму західному кордоні з ЕС.
І це – після усього кількох місяців з часу надання безвізового режиму! Дуже боюсь, що за подальшого продовження таких спектаклів, безвіз для України закінчиться разом із туристичним сезоном в Європі...
У ситуації, яку держава має в соціально-економічній площині, "додатки" у вигляді проблем не тільки у політичній і правовій, а й у гуманітарній та міжнародній сферах, можуть стати надто критичними для країни. З цієї точки зору, як владна, так і опозиційна команди нині, кожен по своїй доріжці – із власним популізмом та небажанням тверезо оцінити ситуацію, – впевнено крокують до точки неповернення, за якою можливий розвал держави.
Нині аби уникнути цієї небезпеки та зупинити цей самовбивчий рух, треба дійсно розділити правову та політичну складові так званого "прориву кордону".
В правовій площині, якщо діяти з точки зору дотримання державного інтересу, треба в законний спосіб реагувати на наявні ознаки злочину у вигляді незаконного перетину державного кордону і притягнути до відповідальності усіх учасників цього процесу. Нині вже озвучуються думки про те, що зациклюватись саме на правовому аспекті небезпечно, адже, мовляв, цей процес може стати початком жорсткого "закручування гайок" для політичних опонентів влади. Тим не менше, іншого способу повернути ситуацію у цивілізоване русло немає. До того ж цей випадок є настільки резонансним, що владі важко буде діяти у своїх лукавих звичках. Це буде тест для неї. Нехай під суспільним "мікроскопом" продемонструє у дії "справедливе правосуддя", яке було метою широко розрекламованої судової реформи.
У політичній складовій все набагато складніше. Амбіції учасників процесу провокують усе нові хибні рішення і помилки. Уся незграбна поведінка влади в контексті історії із паном Саакашвілі свідчить про те, що в "стратегів" насправді не було ані стратегії, ані тактики. Але сталось так, що колись президент України запросив екс-президента Грузії і надав йому громадянство в сумнівний з точки зору права спосіб, використавши для яскравого моментального піару. І тепер маленький піар для однієї людини вилився у великі проблеми для держави. І цей момент – також є тестом, для цієї людини. Адже якщо президент думає не про себе і свої особисті амбіції, а про державу та її майбутнє, він має піднятись над цим політичним рингом. Тим більше, коли він сам його і побудував. І дуже постаратися, аби ця політична криза не стала пусковим механізмом початку розкручування політичного хаосу або нового етапу цементування авторитарних тенденцій в державі, що вже сформовані за три останні роки.
Врешті-решт, політична боротьба існувала завжди. І в цивілізованих формах вона навіть є явищем, яке може вести до прогресу. У наших умовах, – умовах війни! – ця конкуренція зайшла у вибухоподібну фазу відкритої ворожнечі, підбурювання, розпалювання пристрастей, нехтування елементарними нормами права та політики, що регулюють життя у його цивілізованих межах – і це може закінчитись катастрофою. Відповідальність за яку лежатиме відповідною мірою на плечах усіх учасників політичного хаосу як від влади, так і від опозиції.
Єдиний вихід для усіх – використати ситуацію для угамування пристрастей і початку Національного Діалогу. Предметом якого, звичайно, не повинен бути яскраво персоніфікований "випадок на кордоні" із усіма його наслідками. Бо насправді це фейк, який через власну дурість створила влада. Може, це останній шанс загалом подумати, нарешті, про долю України, яка балансує на межі, про нові правила політики та врядування на найближчу перспективу. Бо скидається на те, що всі причетні до "великої політики" про неї просто забули...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
