Родзинки майбутніх українських виборів або ''Захід нам допоможе!''
Не відомо, яка буде ситуація з виборами в Україні, однак відчувається, що виборча кампанія для президента і його команди про всяк випадок вже стартувала.
Посилюється внутрішньополітичне напруження – шпигунські скандали, потуги влади щодо імітації виконання обіцянок, які надавались західним партнерам і при цьому – резонансні заяви на кшталт "ніхто не може нам диктувати". Нові серії мильної опери "антикорупційний суд", соцдослідження, в яких уже всі заплутались через смаки тих, хто їх замовляє. Активізація вступу якщо не до ЄС, то до НАТО... Ці прикмети політичної активізації точно очікувані та звичні для України.
Однак нині з'являються і "родзинки". Насамперед йдеться про те, що справу майбутніх виборів, здається, вперше та ще й завчасно, почали модерувати з-закордону. Принаймні, так ситуація виглядає зсередини країни. Бо на фоні наполегливої критики, якій офіційні структури Євросоюзу останнім часом піддають як дії, так і бездіяльність керівництва держави, опублікована щойно "Непублічна доповідь країн-членів ЄС" виглядає, як чужорідне тіло. Дуже вже схожа на витончену неприховану передвиборну агітацію.
Ще б пак – Україна отримала меседж про безальтернативність нинішньої влади! І це вказує на ще одну "родзинку" наступних виборів – залучення інструментарію лобізму для створення чергової ілюзії задоволення і підтримки Заходом владних "перемог".
Як сплутати популіста з "популістом"
19 березня у ЗМІ було повідомлено про появу так званої "Непублічної доповіді країн-членів ЄС" щодо України. Вказується, що безпосередньо "доповідь" сформована згідно думок міністрів закордонних справ, формалізованих напередодні запланованого розгляду українського питання в ЄС. Цитата з "Європейської правди": "...13 країн-членів ЄС підготували для інших колег позиційний документ (non-paper) зі своїм поглядом на останні тенденції, звершення та виклики, з якими стикнулася Україна".
"Доповіді у форматі non-paper є непублічними", – відзначає видання, але це, "підвищує їхню цінність, адже тут міністри наводять щирий погляд на ситуацію".
Чудово. Насамперед, у мене запитання – а що, офіційні документи ЄС містять нещирі, неправдиві чи необ'єктивні позиції?
І ще, – так у чому зміст цього "щирого погляду" на Україну? Не дивуйтесь, але, цитую далі: "йдеться про потребу підтримати чинну владу; про загрози, яку несе поширення "зради"; про небезпеку популістів; про подальшу допомогу ЄС".
Взагалі уявити собі таку нестриманість для очільників 13-ти європейських зовнішньополітичних відомств, важко. Бо дипломатія не передбачає аж настільки відвертих формул, які межують практично із втручанням у процес майбутніх виборів. Посилаючись на неназвані "джерела", Європейська правда друкує текст доповіді. Власне самого документа у відкритий доступ при цьому не викладають.
Хоча в цілому документ не є надто компліментарним щодо ситуації в Україні і містить зауваження, а часом – невдоволення станом виконання Україною зобов'язань із втіленням реформ, є в ньому небагато, але показово заангажованих фрагментів. А саме:
"Експерти та активісти попереджають про ризик "відкату" досягнутих змін. Незавершені реформи загрожують підривом довіри до всього процесу реформ, ведуть до втоми і розчарування щодо реформ серед українців.
Вже чути популістські аргументи, мовляв, процвітаюче і добре функціонуюче суспільство може бути створене без проведення болючих змін. За цих умов вибори 2019 року стануть випробуванням для України".
(Останнє речення виділено, як вказує "Європейська правда", в оригіналі документу).
Але найцікавіше – на початку резулятивної частини:
"...ми повинні уникати створення платформи для популістів, навіть якщо ті взяли на озброєння реформістські та антикорупційні гасла".
"Що це було?" – хочеться запитати. Бо насправді цими рядками міністри закордонних справ 13-ти країн ЄС (!) демонструють недипломатичне втручання у внутрішні справи України, а саме намагаються вплинути на думку виборців, почати її формувати заздалегідь. Нехай це неофіційний, непублічний документ, але його публікація в самій Україні із певною "підводкою" має абсолютно зрозумілу політичну, передвиборчу мету!
Деякі пояснення такої "солідарної" думки (до речі, лише 13-ти міністрів закордонних справ країн ЄС, хоча непублічна доповідь представляється, як доповідь країн-членів ЄС) все ж можна знайти. Скидається на те, що деяку інформацію їм подали маніпулятивно. Зверніть увагу на рядки: "Експерти та активісти попереджають про ризик "відкату" досягнутих змін". З контексту зрозуміло, що попередження торкається деструктивної позиції "популістів", які у випадку перемоги "відкотять" видатні реформи влади. Насправді ж, як ми знаємо, усе було із точністю до навпаки! Наприкінці минулого року два десятки громадських організацій офіційно звернулись до Верховного представника ЄС із закордонних справ та політики безпеки Федеріки Могеріні із проханням вплинути на владу, яка бажає "відкрутити назад" частину проведених реформ, зокрема тих, що стосуються створення антикорупційних органів.
Таким чином зрозуміло, що "активісти" скаржились пані Могеріні на владу, але міністри 13-ти країн чомусь були поінформовані про активістів, які скаржились на "популістів". До них в Україні, як відомо, за версією української влади, належать усі, окрім правлячої верхівки.
Якою б не була справжня причина, підписанти "непублічної доповіді" опинились, як на мене, у незручному становищі. Бо узялися чітко ідентифікувати "популістів" в Україні у тому дусі, який наполегливо формує і активно використовує наша влада! І ця ідентифікація є протилежною принципам спільної європейської політики. За розумінням її звернемось до авторитетного джерела – Доповіді Генсека Ради Європи Турбйорна Ягланда щодо демократії, прав людини і верховенства права "Популізм – наскільки сильний європейський механізм стримування і противаг?"
Кілька цитат.
"Популізм... все частіше використовується як загальний ярлик для політичних сил і подій, які кидають виклик існуючому стану справ, а також як образа для дискредитації широкого кола суб'єктів на політичній арені".
"Популізм... описує тих, хто посилається на проголошену волю "народу", з тим щоб придушити опозицію і ліквідувати фактори стримувань і противаг..."
"Заявляючи про виняткові моральні права діяти від його імені, популізм прагне делегітимізувати всі інші опозиції і напрямки дій".
"У більшості випадків це відбувається, коли уряди відкрито ставлять під сумнів конституційні обмеження та ігнорують свої міжнародні зобов'язання щодо захисту прав людини...Ті, хто виступає проти, включаючи політичних опонентів, журналістів і суддів, дискредитуються і компрометуються".
За великим рахунком, мова у публічній, офіційній доповіді Ради Європи йде про небезпеку "маркування" будь-якою владою "популістами" усіх, хто не згоден з її політикою. І, як не прикро, абсолютно чужорідними фразами, імплантованими у текст "непублічної доповіді", частина єврочиновників допомагає українській владі здійснювати її головну мрію – "делегітимізувати всі інші опозиції і напрямки дій"!
Зрозуміло, що деякі європейці можуть мати ідеалістичну уяву щодо стану справ в Україні. Можуть вірити реляціям української влади, деякі спікери якої, треба визнати, вміють бути переконливими на словах. Але чи є це підставою для порушення дипломатичних норм? Чи 13 країн Європи вважають нормальним ділити Україну на владу і "популістів"? Не вважають неприпустимим для себе "уникати створення платформи для популістів, навіть якщо ті взяли на озброєння реформістські та антикорупційні гасла". Вибачте, але реформістські та антикорупційні гасла є приватизованими владою? І де в світі опозиція не має на озброєнні саме таких гасел?
За цією логікою, очільники зовнішньополітичних відомств беруть на себе зобов'язання "уникати створення платформи" для будь-кого з лідерів української політики, яких влада звично таврує як "популістів".
Отже ми маємо справу із випадком неприхованого лобізму влади і неприхованої виборчої агітації одночасно. Щодо самих авторів цього дивного документу також виникають питання. 13 країн, що підписали "непублічну доповідь" – Хорватія, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Ірландія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Швеція та Велика Британія. Принаймні Німеччини і Франції в цьому списку чомусь немає. І це робить "солідарну" думку не такою вже і солідарною. Є Велика Британія, але остання, як відомо, не виблискує любов'ю до Євросоюзу і її представництво в структурах ЄС можна вважати номінальним після "Брексіту".
Здається, в процесі розкручування пружини передвиборчих перегонів, ми побачимо ще не одну подібну химеру. Українська влада заздалегідь вже включає свої лобістські ресурси, використовуючи західних "авторитетів" для накачування власного рейтингу під тиском позиції Заходу.
З одного боку, це є свідченням того, що всередині країни влада відчуває брак ідей і лояльних, але дійсно поважних в суспільстві людей для своєї підтримки.
З іншого – нам треба вчитись розрізняти офіційну формалізовану позицію західних партнерів від проявів "щирої" лобістської допомоги, яка використовується для внутрішнього, українського вжитку.
Маючи власний значний досвід в сфері міжнародної співпраці, я можу стверджувати, що європейці традиційно вживають усіх заходів, щоб не бути жодним чином заангажованими у національному виборчому процесі будь-якої країни, щоб їх позиції не впливали на результати виборів у країнах, з якими вони тісно співпрацюють. Вони поводять себе так, щоб не формувати і не надавати виборчих переваг владі, навіть, при всій можливій повазі до неї, чи, скоріш, її реальних можливостях вирішувати питання з окремими чиновниками в Брюсселі та окремими країнами-членами ЄС.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
