Доповідачки ПАРЄ проти французького міністра? Євроінституції переосмислюють суть ситуації на Донбасі
Учора оприлюднено дві інформації, які засвідчують початок переосмислення західними партнерами України поточного стану конфлікту на Донбасі та шляхів його врегулювання.
З одного боку, трансльовані російськими ЗМІ висловлювання мінстра закордонних справ Франції Жан-Марка Еро під час його візиту до Москви про те, що Україна "...повинна виконати свої зобов'язання та провести реформи, в тому числі включити поправку до Конституції про спеціальний статус Донбасу і поправку про виборчий процес на Донбасі". Це свідчить про інерцію попереднього способу мислення, основні аргументи якого сформувались понад рік тому, в зовсім інших реаліях. Інерція минулого все ще є сильною.
Втім така картина світу все менше відповідає реаліям, про що свідчить інше повідомлення вчорашнього дня.
Йдеться про оприлюднені у Страсбурзі у рамках сесії ПАРЄ матеріали звіту доповідачок ПАРЄ Крістіни Зелєнкової (Чехія) та Марілуїзе Бек (Німеччина), у рамках слухань
"Конфлікт на Сході України: політичні та гуманітарні проблеми".
Основний месседж доповідачів ПАРЄ: формування однорідної, консолідованої мілітаристської диктатури ДНР/ЛНР на окупованих територіях практично завершено. Доповідачі дали детальний аналіз політичних реалій та ситуації з правами людини на окупованих теренах.
Зелєнкова та Бек почали важливу розмову – не лише про порушення перемир"я та інші безпосередні рецидиви війни, але і про природу утвореного в ЛНР/ДНР політичного режиму.
Організаційною основною режиму є його пряме ручне управління з Москви без визанння факту такого управління (на відміну від Криму). Ця сутність режиму отримала у доповіді назву "гібридної анексії".
Режим ДНР/ЛНР не лише знищив будь-який "публічний простір", не лише будь-яку ідейну конкуренцію та плюралізм, унеможливив вільне поширення будь-яких поглядів, окрім сепаратистських, він ліквідував навіть внутрішньовидову конкуренцію між різними фракціями сепаратистів, яка ще донедавна допускалася.
Кремль на даному етапі відмовився навіть від ідеї розбудови в ДНР/ЛНР бутафорської системи політичних партій, які б створювали видимість конкуренції і публічної політики, хоча ця ідея активно пророблялася.
Побоюючись некерованості та партизанщини, Кремль знищив в ДНР/ЛНР будь-які ознаки політичного процесу та громадського життя, непідконтрольного владі. Витіснені за межі регіону навіть формально лояльні режиму, але незалежні від ДНР/ЛНР громадські осередки, наприклад, ті, що орієнтувались на Ахметова. Фізично знищені "отамани", які могли б набути локальної політичної суб"єктності. Ознаки тоталітарності даного режиму, що наростають, хоч і ще не досягають поки що рівня Північної Кореї, але суттєво перевищують рівень самої Росії, Білорусі та будь-якого пострадянського сепаратистського утворення.
А якщо міжнародна спільнота не вірить у вільні вибори, скажіми, в Придністров"ї, то як вона може повірити у вільні вибори в ДНР/ЛНР, де межа "закручування гайок" є неспівмірною з майже вегетаріанським на сьогодні Тираспольським режимом?
Аналіз ситуації останніх місяців свідчить, що на "виборах" ДНР/ЛНР за нинішніх умов не буде навіть реального змагання між різними угрупуваннями сепаратистів, не кажучи про можливість вільного проведення кампанії кандидатами, що не підтримують сепаратизм. "Переможцями" будуть ті, на кому з міркувань доцільності на момент виборів зупиниться перст Путіна.
Доповідачі ПАРЄ, хоч і не говорять про це прямим текстом (це не є предметом їхньої доповіді), однак проводять думку про те, що нині немає підстав говоритии бодай про теоретичну можливість "виборів за стандартами ОБСЄ" на окупованих територіях без попереднього демонтажу існуючого там режиму.
Очевидно, що на демонтаж режиму ДНР/ЛНР, чи навіть на його суттєву лібералізацію Росія не піде, бо це, виходячи з ціннісних коодинат Путіна є "здачею" і "зливом", неприпустимою поступкою, яка може становити загрозу основам режиму уже у всеросійсійкому масштабі. До цього він ставиться серйзно, вважаючи, що навіть економічний колапс для його режиму не настільки страшний, як політичні поступки, зроблені під тиском.
Тому все залишатиметься, як є, навіть якщо залишаться і санкції. Але очевидно, Путін розраховує на те, що санкції у нинішньому вигляді можна переглянути. Непоступливість України у питаннях конституції, виборів та амністії буде викорстана як потужний привід покласти на Україну відповідальність за невиконання "Мінська-2". Тож у наближчі місяці основною лінією оборони української дипломатії на "мінському напрямку" має стати аргументоване і доказове доведення неможливості:
1) інтегрування існуючого (або косметично підрихтованого) режиму ДНР/ЛНР в політичне тіло України
2) проведення легітимних "виборів" в ДНР/ЛНР за існуючого там режиму
І доповідь ПАРЄ в цьому питанні є неймовірно доречною. Фактично це прорив дипломатичного фронту, адже раніше такі оцінки висловлювалися лише окремими європейськими політиками, а не інституціями (звіт доповідачів є документом ПАРЄ як інституції).
Тому доповідь Зеленкової/Бек має стати першим (але не останнім, бо розмова попереду буде тривала) дипломатичним аргументом на користь поступового перегляду підходів до послідовності кроків щодо конфлікту на Донбасі.
Чи пришвидшує все це час остаточного розв"язання конфлікту на Донбасі? Ні. Але і не віддаляє. Все залишається на місцях. Однак розмова про реалістичні шляхи пошуку розв"язання цього конфлікту тепер може стати чеснішою, і позбутися деяких шкідливих ілюзій.
