Росія почала інформаційну кампанію за вступ України до НАТО
НАТО-Російські стосунки мають чимало парадоксів, які не вкладаються в жодну логіку. Без доктора Фрейда пояснити всього цього не можна.
Парадокс перший. Сама російська і про ПРегіонівська еліта на персональному рівні давно вступила в НАТО, але на державному заперечує таку перспективу. І російська і проросійська українська еліта чудово розуміє, що гроші краще зберігати на Заході, справу мати – з західним бізнесом, дітей на навчання краще відправляти до "натівських" країн, і самому, в разі чого, захисту краще просити у правового Заходу, а не "братської" Росіі. Можна зрозуміти радянську еліту, яка, називаючи НАТО "агресивним блоком" виявляла послідовность у власних діях, жодним чином не пов'язуючи особисте життя з "ворожим" Заходом. Але чому нинішні борці з НАТО виявляють подвійні стандарти – одне для себе – інше – для країни та її громадян?
Парадокс другий. Намагаючись стримати Україну від вступу до НАТО, Росія вдається до нових погроз на адресу України, тим самим, ... сильніше підштовхуючи Київ в євроатлантичні обійми.
Наміри вжити "адекватні заходи", погрози "переглянути" "великій договір" та відповідні прозорі натяки на можливі претензії на Крим лише підсилюють євроатлантичні зусилля України. Ще кілька хвиль обіцянок нових "адекватних заходів", і Україні не потрібно буде проводити власну інформаційну роз'яснювальну кампанію на користь вступу країни у євроатлантичний блок!
Парадокс третій. Росія має набагато більші загрози всередині країни, ніж просування НАТО до західних кордонів, Але саме НАТО Росія позиціонує своїм основним опонентом. Брак демократичних інституцій, війна на Кавказі, спалах ксенофобії у великих містах, насамперед, Москві, елементарна відсутність людських ресурсів на Далекому Сході, через що Росія фізично де факто втрачає свої території через наплив емігранів з Китаю є серйозними проблемами, які спраді загрожують безпеці та цілісності Росії. Але Москва продовжує "воювати" з НАТО.
До речі, не виключено, що саме НАТО і могла би, за певних умов, допомогти Росії в уникненні набагато більших внутрішніх і зовнішніх загроз, які справді загрожують цілісності і безпеці...
Парадокс четвертий. Антинатівська риторика – чи не єдина тема, котра може дати хоч якийсь смисл для об'єднання нинішньої опозиції, але ця риторика заганяє ПР у статус маргінальної партії, де вже їх чекає тінь політичного привида Вітренко. Як свідчить досвід політичних проектів, які будували свої ідеологеми винятково на антинатовській риториці (Слон, Блок НеТак, Блок Вітренко, "Рускій блок") сходили на політичні манівці, оскільки, по-перше, не могли запропонувати жодного конструктиву, а, по-друге, мали виразну ідеологічну залежність від іншої держави.
Парадокс п'ятий. Опоненти очікували від демократів тотального популізму. Але підписання листа лідерів держави з проханням долучити Україну до Плану дій щодо членства в НАТО стало виразно антипопулістським за своєю суттю: Президент, Прем'єр та голова Верховної Ради України керувалися винятково національними інтересами України, не зважаючи на можливі електоральні втрати.
Центр "Соціовимір" провів опитування серед провідних політичних експертів, котре окреслює мотивації політичних гравців щодо їхнього ставлення до ПДЧ, оцінює внесок українських урядів в євроатлантичні зусилля Україні та аналізує позитивні й негативні наслідки перспективи вступу України до НАТО. Деталі тут:
