У пошуках утраченого часу
У 1930-х роках, у розпал голодомору та репресій у Радянському союзі, у середовищі європейської інтелігенції, для якої мистецтво значило більше, ніж справжній світ, несподівано з'явились симпатики Кремля. Аякже! В Росії здійснюється масштабна індустріалізація, радянська пропаганда показує непідробний ентузіазм громадян, а держава дбає про митців. А в самій старій Європі не зупиняється економічна криза, навколо бідність, декаданс і депресія...
Один з таких симпатиків – французький письменник майбутній Нобелівський лауреат – Андре Жід не приховував симпатій до комуністів та заявив на весь світ: "Якби для успіху Радянського союзу потрібне було моє життя, я б його віддав". У Кремлі почули захоплення письменника, видрукували його твори та запросили до Радянського союзу, куди він завітав у 1936 році разом з низкою представників французької інтелігенції.
Коли французькі інтелектуали перетинали кордон, вони символічно позбулися майже всіх своїх речей, аби не псувати високу пролетарську культуру своєю меркантильною "буржуазністю". І добре, що не викинули свої паспорти. Бо вже у 1936 році Андре Жід, замість того, щоби віддати за "совок" життя, видав звинувачувальні записки під назвою "Повернення з СРСР", в яких, знову таки з ідеалістичних мотивів, вщент розкритикував радянський тоталітаризм, та був на довгі роки занесений у країні своєї колишньої мрії у чорні списки цензури.
Через багато років по тому актор Жерар Депардьє раптом згадав про те, що в його родині були симпатики комуністів. І це не тому, аби висловити захоплення потужними звершеннями Росії чи заявити про нову місію Москви. Бо економіка російська тримається на плаву лише завдяки нафті та газу, а нові цивілізаційні ідеї в Росії, навіть, не обговорюються.
Депардьє захопився Росією лише для того, аби не платити податки.
І все. Часи жертовних вчинків лишилися в минулому. В політиці немає митців. Або ідеалізм у Франції не в моді. Або інтелектуали стали комедіантами.
Дріб'язкові мотиви – ознака того, у вчинкові немає геополітики, змови, чи "переоцінки всіх цінностей". Не той масштаб.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
