Рішення Міжнародного суду ООН – для когось крапка, для когось – кома?
Рішення Міжнародного суду ООН в Гаазі поставило крапку у питанні делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон України і Румунії у Чорному морі. І хоча міжнародно-правова площина цього питання знята з порядку денного – рішення є остаточним, обидві сторони мають прийняти і дотримуватися його, у внутрішньополітичному контексті ухвалене рішення стало скоріше комою й призвело до чисельних політичних спекуляцій.
В українському медіа-просторі можна знайти безліч взаємозаперечуючих оцінок ухваленого Міжнародним судом ООН рішення. Одні експерти оцінюють його як однозначну перемогу України, інші заявляють, що це кричуща поразка.
Тому, я зі свого боку хочу розставити принаймні крапки над "і" в цьому питані.
По-перше, в міжнародній практиці не було ще рішень Міжнародного суду щодо розмежування морських просторів між державами, які б не будувались на засадах компромісу.
Завжди суд приймав рішення, які є компромісними, тобто на 100% не задовольняють жодну із сторін. Не стало виключенням і це – соте рішення Міжнародного суду, що стосувалося питання делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон України і Румунії.
Звертаючись до витоків даного спору, варто згадати, що суть суперечки полягала в наступному: за твердженням румунської сторони острів Зміїний не є островом відповідно до положень міжнародного морського права з усіма наслідками, а є скелею. Українська ж сторона наполягала на тому, що це – острів.
Отже, Гаазький суд однозначно прийняв сторону України в тому, що визнав Зміїний островом і українською територією. В той же час, відповідно до рішення суду цей острів через його розміри не повною мірою впливає на визначення континентального шельфу і економічної зони для України. Міжнародний суд визначив лінію розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони між двома країнами.
Українська сторона вважала і наполягала на тому, що в результаті делімітації морський простір має поділитися між Україною і Румунією у співвідношенні 3:1, а рішення міжнародного суду полягає в тому, що морські простори поділені в співвідношенні 2:1, тобто, дане рішення є компромісом.
Отже, рішення, яке схвалив суд, полягає в тому, що він не задовольнив вимог жодної із сторін, але визначив лінію делімітації у такий спосіб, що Україна має площу в 2 рази більшу ніж Румунія.
По-друге, крапка, яку поставив Міжнародний суд ООН у суперечці між Румунією і Україною в такому делікатному питанні, як делімітація морських просторів, об'єктивно сприятиме покращенню атмосфери у взаєминах між нашими країнами. Рішення Міжнародного суду є остаточним – обидві сторони мають прийняти і дотримуватися його.
Якщо говорити про те, які практичні наслідки має ухвалене судом рішення, то фактично ті розвідки газо- і нафтозапасів, які вже проводилися, повністю знаходяться на території України згідно з цією делімітацією континентального шельфу і виключної економічної зони. А відтак, з господарської точки зору, Україна не програла. З міжнародно-правової точки зору завершено суперечку, яка була між двома країнами.
Крім того, вірогідно, що ухвалене рішення позитивно позначиться на європейських та євроатлантичних прагненнях України, адже Румунія є членом і ЄС і НАТО. Відповідно, врегулювання конфлікту з однією із країн-членів Євросоюзу та НАТО сприятиме перспективі членства України в цих організаціях. Адже очевидно, що будь-які суперечки і їхнє тривале існування не сприяють вирішенню зовнішньополітичних цілей будь-якої держави.
Те, що Україна владнала і газовий конфлікт, розв'язаний Росією, і цю суперечку із Румунією, все це об'єктивно сприятиме реалізації зовнішньополітичних цілей та інтересів України.
Прикро, що дане питання, як і більшість питань зовнішньополітичних пріоритетів України, використовується як об'єкт у внутрішньополітичній боротьбі. Як наслідок, замість консолідованої державної позиції ми маємо чергову порцію взаємозвинувачень. І якщо суперечку між Україною і Румунією спромігся вирішити Міжнародний суд, то, очевидно, що політичної взаємоповаги нам доведеться вчитися самостійно.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
