Поговоримо про самозахист. Поговоримо про зброю.

Давайте поговоримо про самозахист, цивільну зброю і збройне законодавство докладно. Я відчуваю, що нам треба.

Треба нам тому, що у занадто багатьох наших співгромадян уявлення про самозахист, цивільну зброю та їх регулювання законами як в Україні, так і за її межами, гірше ніж просто ніяке – воно помилкове. А з помилкових засновків роблять помилкові висновки.

Спробуємо це виправити.

Щоб зрозуміти ситуацію у всій її повноті, нам треба з'ясувати:

якою буває цивільна зброя?

яке буває законодавство про зброю?

яким буває законодавство про самозахист?

Я спробую дуже коротко. Згадуватиму лише те, що нам цікаво в контексті самооборони.

Цивільна вогнепальна зброя поділяється на:

- довгоствольну та короткоствольну,

- автоматичну, напівавтоматичну та самозарядну.

Останній розподіл нам не дуже цікавий. Майже всюди в світі цивільним громадянам дозволена лише напівавтоматична та самозарядна зброя. Автомат для полювання чи самооборони вважається річчю надлишковою, і за цим стоїть певна логіка.

При цьому майже всюди в світі, за вийнятком абсолютно тоталітарних країн типу КНДР, людям дозволена довгоствольна самозарядна напівавтоматична зброя. Хоча б для полювання. Україна також входить в цей перелік.

Що це означає?

Що буквально зараз ви в Україні, якщо ви не маєте проблем із законом та пройшли не дуже складну процедуру, можете оформити собі будь-що, що має загальну довжину понад 80 сантиметрів та не вміє стріляти чергами. Хочте двостволку, хочте дробовик, хочте будь-яку снайперську гвинтівку, хочте Калашніков, перероблений під виключно одиночну стрільбу, хочте протитанкову рушницю часів Другої світової (я не жартую навіть в останньому прикладі).

І так, забігаючи наперед: ви можете використовувати її для самооборони. Але практично мова йде лише про оборону в себе вдома, якщо на вас напали прямо у вашому ж приміщенні. Як в Україні, так і в більшості країн світу.

Про що ж тоді суперечка?

Суперечка зазвичай йде щодо права на придбання та носіння короткоствольної зброї. Себто – пістолетів та револьверів.

З одного боку, конструкційно пістолет та револьвер більше тягнуть на зброю для самозахисту, ніж будь-який вид довгоствольної зброї. По-перше, їх можна носити з собою. По-друге, їх легко дістати та привести у боєготовність. По-третє, вони значно менш летальні. Насправді за статистикою смертельна лише кожна четверта – кожна п'ята куля, що влучила в нападника із пістолета. Тоді як влучення із гвинтівки позбавить людину життя десь із 50%-ю вірогідністю, а з дробовика впритул – майже напевно, навіть якщо ви влучили в ногу. По-четверте, саме через це, а також через значно менший обсяг набоїв та значно більшу важкість прицільної стрільби на дистанції, пістолет дуже важко (а револьвер, вважай, неможливо) використати для атаки на натовп чи для штурму будівлі.

З іншого боку, пістолет та револьвер можна непомітно витягнути і в когось вистрілити впритул у натовпі, а з протитанковою рушницею таке зробити важче. Але тут мова вже йде про професійних злочинців, а ті працюють не з легальною зброєю, а з тією, що придбана на чорному ринку, який вже існує та має величезні масштаби.

Давайте поки запам'ятаємо це та підемо далі. Яке ж буває законодавство щодо короткої зброї?

Закон може:

- забороняти її повністю, окрім як окремих груп осіб (поліцейських, військових, інкасаторів),

- обмежувати її придбання,

- дозволяти її придбання, але обмежувати носіння,

- дозволяти і придбання, і носіння за певних умов. Англійською це називається may-issue, "можуть видати" – це коли ви звертаєтесь до поліції, а поліція сама вирішує, чи треба воно вам для самозахисту. На практиці, як ви розумієте, коливається від "коли вб'ють, тоді й приходьте" до "якщо кажеш, що треба, то треба". В залежності від країни, а подекуди і від конкретного поліцейського відділку.

- дозволяти і придбання, і носіння будь-кому відповідного віку та без кримінального минулого. Це називається shall-issue – "мають видати".

Слід також замітити, що носіння буває відкритим – коли у вас кобуру прям усім чесним людям видно – та прихованим. І це теж регулюється законами.

Тут слід перейти до наочних прикладів. У нас зазвичай прийнято вважати, що є США, де "зброя у вільному обігу", а є Європа, де зброя під забороною.

Це не так.

По-перше, зброя під повною забороною хіба що у диктатурах на кшталт КНДР. В абсолютній більшості країн світу дозволена довгоствольна.

А от далі є безліч варіантів.

Серед країн, де короткоствол фактично заборонений, Велика Британія та, наприклад, Румунія.

В багатьох європейських країнах діє may-issue: короткоствол дозволений для зберігання спортсменам-стрільцям, а для носіння зарядженим – лише тим, хто окремо довів поліції, що має таку потребу. Доведення коливається від майже неможливого (в Греції) через складний (Польша) до відносно безпроблемного (в Словаччині чи Швейцарії). Також may-issue діє у восьми з п'ятидесяти штатів США, але їх кількість постійно скорочується.

У меншій, але значній кількості європейських країн, а також у 42 штатах США та окрузі Колумбія, діє shall-issue. Як не дивно, більшість європейських країн, де право на зброю мають дати громадянину за вимогою – недалекі від нас географічно та історично. Це Австрія, Чехія, Болгарія, Молдова, Естонія, Латвія та Литва. Фактично, shall-issue діяв на території України аж до більшовиків – з того самого моменту, як владі взагалі прийшло в голову якось регулювати це питання, а саме наприкінці 19-го сторіччя.

Зрештою, є окремі країни, де короткоствольна зброя дозволена для зберігання та самозахисту вдома, але не дозволена до носіння. Навскидку можу згадати Грузію.

Знов-таки, запам'ятаємо це. А яким буває законодавство про самозахист?

А воно буває різним як за буквою, так і на практиці.

Деякі країни забороняють використання вогнепальної зброї для самозахисту. Деякі – ні. У різних країнах відрізняються самі умови того, що можна вважати самозахистом.

Тут важливо запам'ятати два споріднені англійські терміни – stand your ground (стій на своєму) та castle doctrine (доктрина фортеці).

Перший термін і принцип означає, що людина не зобов'язана намагатися втекти від протиправних посягань на її життя та здоров'я, а може відразу відбивати напад. Така норма поширена в більшості штатів США та низці країн. Зворотнє явище – duty to retreat, "вимога тікати", коли закон прямо вимагає тікати доті, доки це можливо.

Доктрина фортеці означає, що твій дім – твоя фортеця, і якщо хтось вдерся туди проти закону та твоєї волі, ти можеш відразу його вбити будь-яким доступним тобі засобом.

Зрештою, є спори щодо того, чи можна вживати летальну силу при захисті власного майна, а якщо можна, то до якого ступеню, і чи слід тут розмежовувати спробу вихопити гаманець та спробу підпалити твій будинок.

Формально в Україні доволі прогресивне законодавство про самозахист – здебільшого через 5 пункт 36 статті ККУ, який стверджує:

"Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає."

Себто, теоретично в Україні:

- по-перше, в межах обумовлених умов можна захищати себе будь-чим, що под руку, і завдавати нападнику будь-якої шкоди,

- по-друге, діє "доктрина фортеці": якщо хтось силоміць лізе до вас у дім, і цей хтось – не представник правоохоронних органів із відповідними дозволами, ви можете його на місці пристрелити, і вам за це нічого не буде.

На жаль, до останнього часу судова практика дуже відрізнялася. Суди часто кваліфікували перевищенням самозахисту те, що прямо дозволялося процитованою вище статтею, використовуючи аргумент "ви могли іншим чином запобігти загрозі". Себто, явочним порядком утверджували duty to retreat, не передбачений українським законодавством. Така практика породила в низки громадських активістів вимогу змінити законодавство, розписати цей пункт і не лишити суддям жодного шансу трактувати його якось інакше – аж до внесення права на самозахист, як і права на особисту зброю, в Конституцію.

В останні п'ять років судова практика почала виправлятися. Але, скажімо так, все ще нема гарантій, що конкретний суддя трактуватиме вашу справу саме так, як останнім часом, а не так, як минулими роками.

Тепер, нарешті, ми знаємо, про що мова, знаємо, які бувають варіанти, та можемо поговорити про те, чого прагнуть люди, які виступають за розширення права на самозахист та права на зброю. Наприклад, я та мої колеги. Спойлер: це аж ніяк не "роздати всім зброю" і навіть не про "вільний" її обіг.

В першу чергу, ми хочемо, щоб людина, яка захистила себе та свій дім від злочинних посягань, не мала нести за це покарання. Ви скажете "так Кримінальний Кодекс вже нормальний" – і будете праві. Але ми не хочемо залишати суддям можливість трактувати його некоректно, тому хотіли б мати щодо цього окремий закон, який чітко пропише, що є самообороною, а що ні.

В другу чергу, ми хочемо, щоб в Україні був закон про зброю.

Сюрприз – його немає. Хоча його необхідність прописана в Конституції. Усе законодавче регулювання велетенського ринку в України десятиріччями спирається на єдину постанову МВС, яка не має статус закону, а скоріше відомчої інструкції. Абсурд, але так.

Ми хочемо, щоб цей закон чітко прописував усі аспекти взаємодій громадян, зброї та чиновника. Щодо права на зброю, щодо її обігу, щодо тих випадків, коли правоохоронці мають право регулювати, та тих, коли не мають.

І так – але лише в третю чергу – ми прагнемо в ньому запровадження в Україні shall issue для короткоствольної зброї. Себто, такого режиму, при якому поліція матиме видавати дозвіл на зберігання та носіння пістолетів та револьверів з ціллю самооборони усім громадянам зрілого віку без кримінальної історії – саме так, як вона це вже робить із дробовиками, рушницями та снайперськими гвинтівками. Ми готові обговорити будь-які пов'язані з цим страхи і розвінчати їх, посилаючись не тільки на американський досвід, а й на досвід значно більш близьких для нас країн. Ми не вважаємо, що українці гірші за латвійців, грузинів та молдаван, а також що сучасні українці гірші за українців сто років тому. Ми можемо це довести статистично.

Ми жодним чином не стверджуємо, що це вирішить всі проблеми, що після цього усі стануть вегетаріанцями, а злочинність зникне. Це не так. Досвід тієї ж самої Молдови вказує, що це знижує рівень вуличної злочинності, але повільно та побіжно. Але ми говоримо про право людини. Про невід'ємне право людини захищати своє життя та здоров'я та життя своїх близьких, якого нас позбавили більшовики, і яке ми воліли б собі повернути.

Це те, чого ми прагнемо та за що стоїмо.