Злочин, що видно з космосу
Ще з часів окупації Бучі ми зрозуміли: росіянам мало загарбати місто, пограбувати мешканців, повбивати тих, хто не поховався. Їм ще треба осквернити, запоганити. Насрати в кожному куточку дому, включно з тим, де самі ж спали та готували їжу. Розламати те, що не вдалося забрати. Постріляти худобу, поламати дерева.
Підрив Каховського водосховища – це те саме, але в стратегічному масштабі. Росія – велика держава: може насрати так, що буде видно з космосу. Якщо Херсонщина не прийняла Росію, якщо їй довелось тікати з правого берегу, якщо її вже почали бити на лівому – краще просто знищити в тій Херсонщині всю екологію та половину економіки. Зачепить Крим? Та що той Крим, війська проживуть і на привозній воді та харчах, а потім все одно доведеться повертати. Тим більш, що 205-та мотострілкова бригада, який було поручено це зробити, не з Криму, а зі Ставропольщини.
Іронічно при цьому, що саме на Ставропольщину укатив уродженець Херсонщини та один з найбільш активних колаборантів у Московському патріархаті – протоієрей Геннадій Шкіль. Чи цікаво йому, що його нові духовні чада топлять старих разом із місцем, де він життя прожив – Голою Пристанню?
Для Росії це вже фінальний акорд, коли алкоголика викидають з квартири, в яку той вдерся, а той намагається наостанок хоча б двері зламати. Втім, наш алкаш при цьому ще й волає "Це не я!"
Давайте подивимось. Коли зранку люди бачать, що піднялася вода, гауляйтер Нової Каховки Леонтьєв стверджує, що ніякого вибуху вночі не було, просто вода чомусь сама вирішила піднятися. Пізніше пропагандистський канал "Рибар" пише, що вибух був, але невеличкий. Буквально за кілька годин той самий губернатор Леонтьєв починає розповідати, що гребню знесло могутнім українським обстрілом. Хоча останнє було просто технічно неможливо – в України немає нічого, що може зходу знести такий об'єкт. А якби і було – вибух було б видно з сусідніх областей. Інша справа – якщо вибухнуло всередині самої дамби. Те, що росіяни її мінували, повідомлялося ще восени.
Коли тільки пішли перші новини та російські заяви, автор цих рядків сказав собі під ніс – кого вони хочуть надурити?
Виявилось, що дехто сам обдурюватись рад.
Ще ніколи настільки, як в цей День журналіста, не було так огидно спостерігати за міжнародними медіа, в яких знов не все так однозначно – може, дамбу звалила Україна, а як ні, то, може, сама. Їх не збентежила навіть вищезгадана неузгодженість в російській брехні. Не можна ж було так просто взяти і озвучити, що відбулося – адже це означало б стати на бік України, а порядний ліволіберальний журналіст не може ставати на чийсь бік. Треба хоча б спочатку трішки пом'ятися для пристойності.
Тим не менш, це не те шило, яке вдасться довго ховати у мішку.
Ми знов маємо екологічну катастрофу, що не має прецедентів у світі. Її винуватці знов сидять в Кремлі і знов намагаються криво приховати заподіяне. Це вже стає недоброю традицією.
Припинити цю традицію можна лише викорінивши її причину.
Її причина – Російська Федерація.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
