Чи вірять російські пропагандисти у власну пропаганду?
Місяць тому Скабеєва трішки зганьбилася перед власними глядачами.
Справа у відео, яке вона виклала на свій Телеграм-канал. Там був Путін, що дув щоки та розповідав про велич – нічого нового, та сама знана нами тварина в природньому середовищі.
Втім, комусь з глядачів це так сподобалося, що закортіло відео скачати. І виявилося, що файли з відео звуться Пыня та Пыня_мобшиза.
Штірлиць ніколи не був настільки близький до провалу. Справа в тому, що Пиня – це одне з найобразливіших прізвищ, яким Путіна клянуть у рідній федерації. Ну а "мобшиза" додаткового тлумачення не потребує. Скабеєва, звісно, відбрехалася – мовляв, це все українські телеграм-канали фейки розкидують. Але осадочок залишився. І осадочок цей викликає питання: а хто з них справді вірить в те, що каже?
Є підозра, що небагато хто. Принаймні, Скабеєва та Соловйов явно перебувають на тому етапі, коли натхнення не надає навіть кокаїн – вони збиваються просто у ефірі. Гості їхніх передач і зовсім вже думают не стільки про Путіна, скільки про те, як жити після нього. Дуже кумедно виглядала ситуація, коли Костянтин Затулін, людина, яка присвятила спробам руйнації України десь половину життя, в прямому ефірі лаявся із тим самим Соловйовим, доводячі, що Херсон – це не зовсім Росія, і все одно, що там в Конституцію написали.
Іронія ще в тому, що в них вже не виходить не помилятися – адже сама реальність, створена за образом та подобою путинських марень, є взаємно протирічним. От Затулін каже, що Херсон – не така вже й Росія. Порушує цим російський Кримінальний кодекс РФ – піддає сумніву територіальну цілісність держави. А Соловйов йому каже, що Росія, якщо вже раз проголосували. Теж порушує тим самим Кримінальний кодекс РФ – дискредитує російську армію, стверджуючи, що вона віддала російську територію на поталу українцям. Стоять два пузатих дядьки в ефірі та на брудершафт порушують одну й ту саму статтю 280-ту статтю КК РФ – тільки один частину другу, а інший третю. А інакше не можуть. Бо не порушити закон можна, хіба що взагалі не говорячі про війну в Україні, а для них це вже порушення наказу.
І обидва розуміють, що можуть зрештою сісти. Якщо випадуть з милості ханської. Тому обидва дуже стараються.
Так саме старається Дмитро Медведев. Його ескапади в Телеграмі, вже давно догнали та перегнали марення покійного Жириновського. І вони явно викликані не тільки алкоголізмом, а й розумінням того, що в прекрасній Росії майбутнього, де рулитиме той, в кого кувалда більша, йому може й місця не знайтись.
Найкращий бік диктатури – той факт, що коли в ній все починає йти шкереберть, а винний вождь, його посіпаки відразу починають воювати один з одним. Бо ж вождя винним називати не можна – а, значить, винним вождь призначить когось з них. Тому усі зусилля йдуть лише на те, щоб когось іншого – "умри ты сегодня, а я завтра". Тому всі ті, хто опинилися з Путіним в одному човні, що все швидше набирає воду, кидають всі зусилля не на латання пробоїн, а на те, щоб першим вишвирнути за борт сусіда.
Безумовно, серед російських пропагандистів залишаються й ті, хто щиро вірить в те, що каже. Проханов, наприклад, марив достатньо довго, щоб чисто фізично зійти з розуму. Вірю і в Прилепіна, який вже каже "у России Христос". Це для нас це звучить так, ніби вони Сина Божого хочуть взяти в полон, а колишній вертухай, на якого впала популярність, може справді вірити у власну місію.
У одній культовій комп'ютерній грі у випадку, якщо гравець випадково вбивав ключового персонажа, без якого неможливо було просуватися далі по сюжету та виграти у грі, пропонувалося загрузити збереженний файл із фразою "Відновіть нить долі, або живіть і далі у проклятому світі, який самі і створили".
У реальному житті завантажити збереження неможливо. Що буває в такому випадку – ми можемо спостерігати на прикладі російської верхівки та її свори пригодованих папуг.
