Знищити ''комплекс провини''
Цього разу я хотів би розповісти про людей, яких я називаю "божественними фріками".
Почну з сумського гурту "Хамермани знищують віруси". Це – творчий дует Володимира Пахолюка та Альберта Цукренко. Зараз вони, здебільшого, працюють у столиці.
Ці хлопці – ще ті хулігани. Проте, вони дуже інтелігентні та освічені. ХЗВ – діамантик нашої культури та один із образів Києва.
Лесь Подерв'янський – людина-міф. Він – митець, поет, перформер. У студентські роки я заслуховувався його творами.
Лесь дуже розумний та іронічний. У нього прекрасне почуття гумору та чудове відчуття стилю. Це – ще один образ Києва та нашої дивовижної України.
Мій син зараз навчається у Канаді. Він розповідає, що половина професури у його університеті – затяті комуністи та марксисти. І мене бентежить, що ці люди, які живуть в успішній капіталістичній країні з високим рівнем життя, починають маніпулювати такими поняттями як "провина": "провина" білої людини перед представниками інших рас, "провина" чоловіка перед жінкою, "провина" однієї національності перед іншою тощо.
Справді, з'являється якийсь безглуздий комплекс провини, хоча ти й не думав ні про що погане, не робив і навіть не хотів робити. Але ти за замовчуванням винен. І це виглядає як пастка.
На мою думку, такі вислови з вуст громадян розвинених країн – спекуляція. Адже держава гарантує їм захищеність у багатьох аспектах. Складається враження, що вони самі ж руйнують світ, який забезпечує їм благополуччя.
Наразі ліві та праві сили протистоять не лише у політичних питаннях, але й у соціальних. Я спостерігаю, що чим переконливіше та радикальніше поводять себе ліві, тим агресивнішими та більш безкомпромісними стають праві.
Зараз напруження зростає, відбувається розбалансування цих двох сил. Певні ліві ідеї, які наразі прогресують у суспільстві, зумовлюють світову кризу. Це ми чітко бачимо у Європі.
Коли я бував у Парижі, я, часом, не розумів, у якому місті я знаходжусь: у французькому, чи арабському. Відомо, що Франція запрошує мігрантів, аби заповнити нішу низькокваліфікованих робочих місць, на яких європейці працювати не хочуть.
Та чи всі ті люди, які приїжджають до Європи з менш розвинутих країн, справді планують там працювати? Часто трапляється, що вони просто живуть на пільги від європейських соціальних служб. Ці ж люди потенційно є електоратом лівих політичних сил. Таким чином виходить позитивний зворотний зв'язок.
Прикладом ефективного вирішення міграційного питання є Угорщина. У цій країні були серйозні проблеми з ромами, які перетворили цілі квартали Будапешту у кримінальні райони. Туди справді було страшно заходити: наркотики, бандитизм та багато іншого. Правий уряд Угорщини цю проблему вирішив. Вони постановили, що не даватимуть жодної соціальної допомоги людям, які не виконують навіть елементарну роботу у суспільстві (перевіряти квитки в метро, слідкувати за паркінгами тощо). Якщо людина працює, відповідно, вона може претендувати на соціальні пільги. Таким чином знижується рівень напруженості у суспільстві, адже безробіття найбільше провокує збільшення корупції та криміналу у країні.
З іншого боку, більш консервативні та праві країни, які намагаються блокувати ідеї лівих, впадають у іншу крайність. До прикладу, відбувається монополізація судової системи, медіа тощо. Так також далеко не заїдеш. Адже у такому випадку, країна перетворюється у середньовічну державу з суворою цензурою – коли одна людина бере на себе право судити, як повинні думати інші. Але це – не розвиток цивілізації. Це – регрес до вже пройдених та неефективних методів управління суспільством (комунізм, фашизм і т.д.). У такому світі мені б не хотілося б жити.
Якщо говорити про Україну, у нас лояльно ставляться до правих організацій (Національний корпус, С14 та інші). Здавалося б, у них благородна мета: вони боряться проти корупції, захищають країну тощо. До прикладу, вони влаштували масштабну акцію проти Свинарчука. Вони слідкують за діями урядовців та миттєво реагують на проблеми у суспільстві та політиці.
Однак, тут також все не так просто. Нам відомі прецеденти, коли праві організації намагались заборонити й певні мистецькі та літературні акції, які не підпадали під їх ідеологічні погляди. Так також бути не повинно.
Звісно, ігнорувати глобальні проблеми ми не можемо. Очевидно, що вони потребують вирішення. Однак, чи можна вирішити такі питання у сучасному світі агресивними та радикальними методами, або формуванням комплексу "провини" у тих, хто, по великому рахунку, ні в чому не винен?
Ми не зможемо побудувати гармонійний світ, піддаючись спекуляціям на "нещасності" та жертовності людей. Адже тоді ми, насправді, не вирішуємо ці проблеми, а лише загострюємо та мультиплікуємо їх. На мою думку, шляхетніше було б навчити людей самостійно будувати своє життя. Простіше кажучи, потрібно давати вудку, а не роздавати рибу.
Я вважаю, що один із найефективніших способів говорити на гострі соціальні теми та можливість когось чомусь навчити – це мистецтво. За допомогою цього інструменту можна аналізувати все, що відбувається довкола, та відтворювати парадоксальність саморуйнівних тенденцій у суспільстві. На території театру та кіно можна продемонструвати, як певні наші дії знищують світ, у якому ми живемо. І наочно донести свою ідею до інших людей.
Я вірю, що варто створювати простори, у яких мобілізуватимуться кращі людські якості. До прикладу, у штаб-квартирі Google всі люди різних національностей та рас. І ні в кого не виникає жодних питань, чи претензій. Тому що працівникам цієї компанії дають можливість робити круті речі та отримувати гідну заробітну платню. І вони, у свою чергу, класно виконують свою роботу та знають свою справу.
Всередині цього маленького простору немає претензійності. Це, у свою чергу, свідчить про відсутність комплексу "провини". Бо цей комплекс може виникнути лише тоді, коли люди спекулюють на своїх проблемах.
На мою думку, аби у світі була гармонія, нам потрібно знищити цей комплекс "провини" та створювати якомога більше місць для реалізації крутих проектів у різних сферах (від мистецтва до електроніки). Тоді люди бачитимуть свою цінність. Тоді непорозуміння у суспільстві зникатимуть природним чином. Тоді люди зможуть без образ продовжувати будувати своє дивовижне майбутнє.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
