Війна й ефективність антикорупціонерів. НАБУ, частина 1

Як нам стати ефективними? Коли війна, коли для деяких американських політиків російський диктатор Путін – "not bad guy" і коли майстерно політично роззброєна свого часу Україна нині становить цікавість для найбільшого стратегічного партнера лише у вигляді рідкісноземельних металів і атомних станцій?

Треба згадати, що ми не є мікроскопічною державою. Що Росія, якою б вона не була, веде війну проти найбільшої країни Європи. Яка має власні ресурси і силу. Біда в тому, що ці ресурси, в тому числі, фінансові, використовуються, м'яко кажучи, не за призначенням. Зрештою, для того, щоб найбільша країна Європи згадала про свою внутрішню силу і могутність, і було створено справжню внутрішню армію, фактично, бойових антикорупційних організацій. Рахуймо: НАБУ, САП, ВАСУ, НАЗК, ДБР, АРМА, БЕБ, ВККС, ВРП. Не мало, погодьтеся. Якою є ефективність роботи антикорупційної інфраструктури?

НАБУ

НАБУ, я вважаю, є флагманом цієї "флотилії" антикорупціонерів. Звісно, можна взяти офіційну статистику, яку НАБУ оприлюднює на своєму сайті: за 2 місяці нового року – 120 кримінальних проваджень розпочато й отримано 9 обвинувальних вироків щодо 12 осіб.

Оновленої інформації станом на сьогодні (24 березня 2025 року) я не побачив. Мало це чи багато? Це ж не конвеєр, на якому збирають автомобілі.

Все залежить від того, що це за справи – чи відповідає їх рівень прописаному у Законі про НАБУ: "Завданням Національного бюро є протидія корупційним та іншим кримінальним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття інших передбачених законом заходів щодо протидії корупції".

Як багато "вищих посадових осіб" (я так розумію, категорії "А") фігурують у цій статистиці? Не відомо.

Ви запитаєте – а що робити, якщо "великі риби" не потрапляють у сітки антикорупціонерів? Тоді треба визнати одне з двох: або ми вже подолали цю кляту корупцію на вищому рівні, або наша антикорупційна інфраструктура залишається малоефективною й "наганяє" статистику всілякою дрібнотою. Також важливими є гучні, масштабні справи, у яких фігурують мільярди гривень. Особливо важливим маркером ефективності роботи антикорупціонерів під час війни є справи, пов'язані з обороною країни.

НАБУ під час війни

Ось коли нам знадобилась антикорупційна інфраструктура! Щоб, як кажуть, жодна копійка не зникла у чужих кишеннях, щоб кожна гривня пішла на оборону країни! Це саме той іспит, який мала витримати внутрішня армія борців з корупцією, саме те, що мільйон разів виправдало б створення цілої системи антикорупційних організацій!

Ну що ж – про мільярди, так про мільярди. З документу, наданого МО у відповідь на запит громадських антикорупціонерів (Дар'ї Каленюк з ЦПК), випливає, що держава у критичний період – у 2022-2023 роках сплатила 51 мільярд гривень, але не отримала ані озброєнь, ані боєприпасів: "станом на 01.02.2025 року за бухгалтерським обліком Міноборони обліковувалась протермінована дебіторська заборгованість за Державними контрактами на загальну суму 51 364,9 млн грн."

Більше того: посадовці, як на мене, байдуже поставились до цього факту, оскільки на питання "стосовно кількості поданих позовів та стягнутих коштів, що входять до складу протермінованої дебіторської заборгованості, а також розміру штрафних санкцій у зв'язку з виникненням такої заборгованості" відповіли своєю "канцелярською" мовою: "повідомляємо, що запитувана інформація в Міноборони не створювалась та, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, не є публічною інформацією в розумінні Закону." Щоправда, щоб дістатись до цього формулювання, треба прочитати 2 сторінки словесної еквілібристики про те, що "визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона за своїм змістом є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків – тобто, є раніше створеною інформацією, якою володіє розпорядник." Які розумні люди працюють у юридичному департаменті МО! Почитайте цей шедевр:



До речі, показовою є справи, у яких фігурує екс-посадовець МО Олександр Лієв – справа "Львівського арсеналу" про те, що десь у повітрі "розчинилися" 1,5 мільярди гривень, а держава, традиційно, не отримала боєприпаси. Але згодом той же Лієв став фігурантом іншої справи – про закупівлю неякісних кулеметів. Що ж, так буває, коли з першого заходу правоохоронні органи, в тому числі – антикорупційні, не роблять висновків. І подібний стиль державного менеджменту не лише несе збитки державі, а й шкодить її обороноздатності.

Звісно, ви запитаєте: можливо, дебіторська заборгованість по контрактам, термін яких вже сплив, це зовсім не корупція? Можливо. Адже мільярди могли зникнути (надовго зависнути) через непрофесійність, некваліфікованість тих, хто укладав контракти? Повертаємось до функціоналу НАБУ, який прописано у відповідному законі: "протидія корупційним та іншим кримінальним правопорушенням, які... становлять загрозу національній безпеці. До речі, згідно Закону України, на НАБУ покладається не лише функція розслідування та розкриття, а й попередження цих злочинів. Себто, після першого тривожного дзвоника в МО вже мали бути задіяні всі засоби й інструменти, щоби зникнення мільярдів наших з вами грошей, виділених державою на оборону, було припинено. Й налагоджено їх цільове використання. Але, як бачимо з документу, наданого МО, цього, на жаль, не було зроблено. Шкода, бо саме під час війни треба було б зробити так, щоб мільярди з бюджету працювали на оборону країни, а не фігурували у статистиці дебіторської заборгованості. Звісно, нам будуть розповідати про те, що слідство йде і все таке. Традиційні у таких справах заяви ми з вами почуємо. Біда лише в тому, що заявами неможливо захистити країну – вони не стріляють по ворогу.

Я би міг би навести ще кілька прикладів "справ століття", результативні розслідування яких мали б стати "справою честі". Більше того – ці справи змінили б ставлення наших партнерів до України у контексті нашої здатності протистояти корупції на найвищому рівні. Масштабні, "жирні" справи, які ще називають "ресурсними". Повернімося до них наступного разу. А зараз – час погуглити, чим займаються детективи НАБУ зараз. Погуглив. "Нарив" кілька. Зокрема, про справу, у якій, як пише Георгій Тука, про "хабар, якого не було". Цитую: "Ця історія... почалася на початку 2024. До тодішнього першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації (ОВА) Володимира Орлова прийшов його давній знайомий Олексій, з яким він завів приятельські відносини ще у 2011. Щоб довго не переповідати. Олексій виявиться детективом НАБУ і провокуватиме Орлова на різні оборудки, зокрема то "продати кар'єр у Київській області, то активи Костянтина Жеваго. І у фіналі благав Орлова підписати документ про виділення 19 га землі у довготривале користування одному з підприємств Дніпропетровщини, яка "зависла" в ОВА на узгодженні". Далі йдеться про тривалі перемовини, запис із "затертими" фразами (всю цю епічну спецоперацію описують різні медіа), й фінал: вже звільненому за власним бажанням Орлову 24 жовтня 2024 НАБУ оголосило про підозру у вимаганні 200 тис. доларів за надання в оренду лісову ділянку площею 19 гектарів. А 25 жовтня Вищий антикорупційний суд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 15 млн гривень, яку потім збільшили до 22,7 млн".

Звісно, справу має розглянути ВАСУ. У якому "справи століття" – такі як щодо ОАСКу (фігурант – Павло Вовк) чи колишнього керівника ДФС Насірова розглядають роками, а колись гучну справу "діамантових прокурорів", у якій фігурують більше 400 тисяч доларів, діаманти і вогнепальна зброя, взагалі, я вважаю, "відфутболили" назад, до Голосіївського суду (про ефективність ВАСУ ми з вами поговоримо в окремій публікації). Але що цікаво – йдеться, і про це повідомляють медіа, про... хабар, якого не було. Як не було й передачі землі у довгострокову оренду. А за "два дні до підозри НАБУ Орлову, підприємство знов звернулося з клопотанням про узаконення землі до ОВА і знову отримало відмову". Отакої.

На тлі справ, у яких зникають, або зависають десятки мільярдів гривень, спрямованих на оборону країни, історія, в якій ані хабаря, ані передачі землі в довгострокову оренду не відбулось, виглядає не те, щоби дрібнувато, а досить дивно. Адже завданням антикорупційної інфраструктури є не лише статистичні цифри про кількість проваджень і переданих до суду справ, а й якість і масштаби протидії корупції, вчиненої "вищими посадовими особами".

Не епілог

У війні, яку росія веде проти нас, Україна має значно менше ресурсів. Тож витримати цю війну і захистити державність України можна лише в один спосіб. Ми маємо стати значно ефективнішими. Важливе значення у посиленні цієї ефективності мають антикорупційні структури, які зобов'язані завертати мільярди народних грошей з тіньових схем в оборонні бюджети країни. Для цього треба відмовитись від імітаційної активності й робити свою справу так, як це було задумано ще тоді, коли Україна, за допомогою своїх західних партнерів, почала створення величезної мережі державних антикорупційних інституцій. Тож планую продовжити цю тему – про ефективність НАБУ й інших структур (бо вся еко-система антикорупції може бути ефективною лише тоді, коли якісно працює кожен її елемент) вже найближчим часом.

Далі буде

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.