Голодомор – чому ж не повстали?!
Українці мають право на повстання і бувають ситуації, коли цим правом потрібно скористатися.
Про голодомор мені вперше розповіла прабабуся. Моя родина по мамі в 1933 ому жила у Поліському, яке тоді звалося Кагановичі-перші, і мабуть завдяки цьому, земляки Лазаря Кагановича від голоду врятувалися. Незалежно від національності.
Я не маю точних свідчень, чи допомагав Каганович своїй малій батьківщині, але мої діди-прадіди, нащадки вільних козаків Кирпенки-Германчуки, голоду не знали. Власне як і євреї Фельдмани, поляки Свинцицькі, які жили поруч і нашому містечку.
Кожного дня до Кагановичів-перших приходили з Півдня України сотні голодних людей. Вони намагалися дійти до лісового кордону і вирватись в Білорусь, де хліб ніхто не забирав. Невеличкий кагановицький район тоді прогодувати усіх не міг.
Людям виносили все, що могли відірвати від власних дітей. Бабця Василина казала, що тільки біля нашої хати годувалося кілька десятків нещасних, але ще більше помирало просто не вулицях, просячи хліба.
Крім полегшеного плану хлібозаготовок, поліщуків рятував тоді багатий ліс. Вже в наш час біля Поліського за ранок можна було взяти до 600 боровиків, або набрати кілька відер чорниці. Тоді лісового добра було на порядок більше. В'юнів копали на болоті просто руками, вигрібаючи з мулу. Раків прадід приносив з річки Уж цілі коші.
Але найголовніше було те, що у Кагановичах влада не відібрала весь хліб.
Протилежна картина була на батьківщині деяких тодішніх наркомів. Виконуючи завдання ВКП (б) вони особисто поїхали у рідні села очолювати план хлібозаготовок, викликавши найлютіший голод. Чи варто казати, що cеред них були і етнічні українці?
Чому не повстали? Я задавав це питання десяткам свідків, яких вдавалося розпитати про той геноцид? Багато відмовчувались, дехто відводив очі – лише один прямо відповів. "А проти кого було повставати? Проти Петра, комсомольця-сусіда, з яким на колодках щовечора ловили дівчат?", – справа в тому, що хліб відбирали не люті воріженьки-зайди, а "свої".
Ці покидьки жили на сусідній вулиці, у сусідньому домі і добре знали де в сусіда комора і що у ній може лежати. Не чорнороті вузькоокі чужинці, а добре знайомі українські ясноокі русяві хлопці – витягували на заклик партії і комсомолу останнє збіжжя у багатодітних сімей. Багато з них пізніше сконало, бо хліб забрали навіть у них, але дехто отримував бідненькі, але продовольчі пайки.
Так Голодомор був геноцидом проти українців. Так ВКП (б) злочинна і нелюдська організація, яка заслуговує на новий Нюрнбергський процес.
Але чому українці знищували українців? Чому високоморальне керівництво УРСР, яке ще вчора так затято проводило українізацію цього разу мовчало? Чому русяві сільські хлопці забирали останній хліб у голодних земляків, прирікаючи їх на голодну смерть?
Чому населення країни, яка ще 10 років тому повставало від найменшої іскри, затято змінюючи політичний режим УНР на Скоропадського, Гетьманат та Директорію, Директорію на комуністів, комуністів на Холодноярську республіку – чому не спробували взяти в руки вила і врятувати своє життя?
Тому на мою думку, Голодомор – це ще й урок для сучасних українців.
Не можна у всьому слухатися владу, якщо вона є злочинна.
А владоможцям та військовим – не можна виконувати злочинні накази.
Українці мають право на повстання і бувають ситуації, коли цим правом потрібно скористатися.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
