Міжнародному дню театру присвячується – театралізовані дійства на вулиці.
Вони сумно тягнулися через місток напроти річкового вокзалу у Києві. Нерівними колонами, у блакитних накидках, на холодному весняному вітрі. Масовку привезли кількома десятками напівпорожніх автобусів, що вишикувались на подільському березі Дніпра.
Інші, старанно вивчали співчутливий поворот голови, востаннє доскіпливо редагуючи текст. До виходу на сцену блакитного майдану готувалися головні актори.
Сьогодні Міжнародний день театру. Як писали колись у Великій радянській енциклопедії: "свято не лише професійних майстрів сцени, але й мільйонів глядачів".
Я був би менш скептичним, якби не прочитав на якомусь з Інтернет-сайтів, що масовці платять по 100 грн. за вхід і по 200 грн., якщо втерплять достояти на акції до самого кінця. Скільки платять головним акторам – невідомо. Їхній виграш попереду.
Зрештою, глядачі на день театру мають отримувати задоволення. Тому все відбувається строго за сценарієм. У Львові спочатку їздили кілька десятків авто з прапорами, пізніше близько тисячі чоловік закликали владу піти у відставку. Дійство відбувалося у символічному місці – напроти Оперного театру.
У Києві вже зібралося кілька тисяч осіб і люди продовжують під'їжджати автобусами в очікуванні головного виступаючого, який має вийти на сцену о 15:00.
Те чого вимагає опозиція – дострокові перевибори Верховної Ради коштує близько 500 млн. грн., а разом з перевиборами Президента легко може сягнути одного мільярда.
Але найголовніше, що це не матиме позитивних наслідків. Навіть якщо президентські вибори виграє Янукович, він виявиться стриножений по руках і ногах, бо частина виконавчої влади належатиме уряду. І не факт, що обов'язково ПР зможе його сформувати. Відтак почнеться таке ж протистояння, яке ми маємо сумнівне задоволення спостерігати тепер. Якщо ж Януковичу вдасться самому стати прем'єром, то він може опинитися під тиском опозиційного до себе Президента, який призначає всіх голів обласних та районних адміністрацій, генпрокурора, Міноборони та МЗС. В будь-якому разі – бардак продовжиться.
Єдиний вихід – змінювати Конституцію. Реалізувавши наполовину парламентську реформу, Україна схожа на людину, що вже підвелася з положення лежачи і стала на одне коліно. Наразі треба або розпрямити плечі, взявши виконавчу владу під повний контроль, або лягти під Президента, віддавши тільки йому безконтрольний виконавчий владний мандат.
На мою думку безконтрольна президентська влада загрожує величезними зловживаннями і подібна до лотереї: оберемо хорошого, чесного і доброго Президента – будемо процвітати, а виграє вибори щось гнилувате – змістити його буде неможливо. Але чи можна залишати право на помилку, коли від помилки страждає ціла країна?
Натомість за парламентської системи, яка більш характерна для європейських країн, Прем'єр перебуває під контролем парламенту і його легко зняти.
Але для цього не потрібно виходити на вулицю – достатньо сформувати у Верховній Раді нову більшість і уряд.
Ну а поки-що – з Днем Театру, панове!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
