Майданів на замовлення не буває
Після кожної народної революції політики намагалися повторити успіх волевиявлення народних мас.
Пам'ятаю в 1991 році, (лише через рік після нашого студентського голодування), якісь, вже забуті нині люди, спробували організувати таку ж акцію вдруге. Вони довго сиділи на Майдані під дощами у промоклих наметах, аж поки їх тихо, в оточенні десятків бомжів, перевели на Труханів острів, де та акція й закінчилася.
В 2006 році у Маріїнському парку напроти Кабінету міністрів група політиків, які справді брали участь в Помаранчевому майдані, вирішили повторити протест. Були витрачені величезні зусилля і гроші, розбиті армійські намети, витолочена трава, але... знову нічого не вийшло і разом із закінченням фінансування безславно завершилась і акція.
Політичний спектакль на тему Євромайдану, який ми бачимо тепер, не запізнився б на три роки, якби не війна. Але і цього разу організатори можуть принести нову партійну символіку і навіть позвозити до Києва кілька тисяч людей, а проте Майдану на замовлення не буває. Форма, вона нібито є, а відчуття фальшивості не проходить.
Мабуть причина у внутрішньому відчутті справедливості, яке відчуває кожен з нас у душі. Адже насправді політики рвуться у широко прочинені двері і їхні вимоги не суперечать тому, що вже зробив, або планує зробити президент.
Недоторканність – закон про її скасування уперше на пропозицію Порошенка був проголосований 16 січня 2015 року. Тоді 365 депутатів охоче відправили його до Конституційного суду і пообіцяли повернутися до фінального голосування восени.
Проте навесні того ж року Батьківщина вийшла із коаліції, за кілька днів з нею пішла й Самопоміч і восени вони вже робили все, щоб результативних голосувань за пропозиції влади у парламенті в принципі не було. А без них 300 голосів стали недосяжною мрією.
Щоб проголосувати за зняття недоторканності не треба йти на протести – треба просто проголосувати і край.
Антикорупційний суд – також та вимога, яку вже почали виконувати. Наприклад, за наполяганням президента кошти на фінансування нового органу вже передбачені у проекті бюджету. Йде лише дискусія про форму і законопроект.
Щоб написати законопроект про Антикорупційний суд депутатам та активістам потрібно приходити не на протести, а на Робочу групу, яку давно потрібно створити для узгодження нового проекту закону.
Щодо продажу бізнесу. Мені здається ніхто так не зацікавлений це зробити, як сам Петро Порошенко, але компанія Ротшильд поки не знайшла покупців. У будь-яку разі продаж Roshen принесе гроші його власникам, а не українцям і не підвищить в країні рівень життя.
У цьому криється найголовніша проблема імітаторів Євромайдану. Якщо 21 листопада 2013 року ми відгукнулися на заклик Мустафи, бо курс до Європи був справою принципу для кожного з нас, то зараз нам пропонують протестувати за речі, які хвилюють лише політиків.
От тому і йдуть приречно ховаючи очі, протестуючі бабусі й дідусі до Верховної Ради. Тому там так мало ідейних революціонерів зі справжнім, а не зімітованим вогнем в очах. Бо українці прекрасно усвідомлюють, що такі акції організовані на користь їх спонсорів та політиків, і це не обходить більшість із нас.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
