27 січня 2015, 18:24

Про історію у вишах

В дискусіях довкола потреби історії у вишах як головний аргумент звучить теза про низький рівень викладання.

Ті хто за – наголошують на поганому викладанні в школах (тому історію треба додатково повторювати в університетах), ті хто проти – на поганому викладанні у вишах (воно нічого не дає і часто межує з профанацією). Думаю, цей аргумент не слід використовувати. З поганою якістю освіти треба боротися незалежно від того, про який предмет йдеться як на рівні середньої, так і вищої школи. З цим погодяться представники обидвох сторін-учасниць дискусії.

Справжнім предметом розмови є питання, чи потрібне додаткове викладання історії понад курс, передбачений середньою школою. Мені видається, що так.

І не тільки, тому що хотів би підтримати своїх колег по цеху. Але й тому, що велику частку дискусій про те, якою бути Україні (в російських інтерпретаціях іноді навіть "чи бути в принципі") становлять суперечки про наше минуле.

Як історик я бачу загалом доволі низький рівень історичних знань в суспільстві. Як історик зауважую, як цим ефективно користаються, розгойдуючи ситуацію в країні, зокрема використовуючи історичні міфи для мобілізації на збройну боротьбу проти України. Бачу, як бракує політиків, готових захищати нашу державу на дипломатичному фронті, зокрема покликаючись на історичні аргументи.

Такий рівень знань суспільства про минуле є закономірним: більше половини українців в силу свого віку не навчалися в українських школах, тому взагалі не вивчали такого предмету як історія України. Університетський курс зміг би заповнити прогалину бодай у тієї частини наших громадян, що у дорослому віці вирішили здобути вищу освіту.

Але мій головний аргумент стосується таки тих, хто вивчав історію в школі. Згадайте, коли Ви читали в підручнику про історію Київської Русі? В шостому класі. Історію козацтва? В наступному, сьомому. Сумніваюся, що рівня розвитку 12-13 літньої дитини достатньо для того, аби сформувати уявлення про ці базові для нашої країни періоди історії. Тому в дорослому віці у більшості українців уявлення про минуле своєї країни на рівні "ніби вчили щось".

Мені здається дуже важливо, аби дещо пізніше: в останніх класах середньої школи (добрий варіант тому, що охопив би коло учнів, ширше, ніж студентів вишів) чи на початку вищої (перевагою цього варіанту є можливість глибшого подання матеріалу на університетському рівні) подавався загальний огляд історії України, з особливим наголосом на вписування її у загальносвітовий контекст. Це міг би бути своєрідний підсумок з історії, можливість для молодої людини критично осмислити досвід попередніх поколінь, проаналізувати роль і місце України серед інших народів.

Спільні уявлення про минуле є важливим елементом формування національної ідентичності. Розуміння минулого досвіду, базоване на фактах та аналізі, є фундаментом у творенні нашого спільного ціннісного простору.

Відкидати цей елемент саме сьогодні, коли на фоні війни відбувається пришвидшене формування української політичної нації, не лише нерозумно, але й ризиковано. Інакше у підвалини творення спільного ми можемо покласти досвід, якого не існувало, ба більше – міфи та спотворення ворожої пропаганди.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про звернення до ЮНЕСКО проти деколонізації

Нерішучість у звільненні України від маркерів русского міра дається взнаки. Варто було українській владі порушити встановлені законом строки очищення публічного простору деяких міст від символів російської імперської політики, парламенту – безпідставно провалити перейменування окремих міст, а правоохоронним органам – заплющити очі на українофобські заяви мера Одеси Труханова, як вата всіх кольорів і відтінків почала піднімати голову...

Якби не було УПА

Історики однаково не люблять обидва питання: "що буде" і "що було б, якби". Історія має справу тільки з об'єктивною реальністю і тому намагається відповісти лише на питання "що було"...

Заборона консульського обслуговування українців за кордоном є відверто протиправним і винятково шкідницьким кроком.

Заборона консульського обслуговування українців і видачі паспортів за кордоном є відверто протиправним і винятково шкідницьким кроком. Оскільки багато хто сприйняв цю новину швидше на емоціях, не усвідомивши її змісту й реальних наслідків, поясню по пунктах чому нічого, крім шкоди, це рішення не принесе...

Про бюджет культури на 2024 рік

З одного боку, проєктом бюджету на наступний рік передбачене деяке зростання видатків на культуру порівняно з нинішнім, і це, безумовно добре...

Рішення комісії зі стандартів дежавної мови дискредитує процес деколонізації.

Kомісія зі стандартів дeржавної мови має пeрeглянути своє нeдолугe рішeння, а її члeнам час іти у відставку. Рішeння Національної комісії зі стандартів державної мови про пeрeймeнування півтори тисячі насeлeних пунктів (включно з містом Запоріжжя) викликало справeдливe обурeння...

Про українську реконкісту.

З початком війни із Росію в Україна активно зміцнює національну ідентичність. Зросла державна підтримка української мови, культури, формуються спільні погляди на наше минуле...