ОЛЕКСАНДР ВОЛКОВ: ''Як бракує пара вовків в Українському парламенті''.

Дехто його вже списав, додаючи приставку "екс". Дехто вважає старим – як не як відзначив у цьому році 60-річчя. Дехто, знаючи його пристрасть мисливця й рибалки, кепкує, мовляв, йому тільки на полюванні та риболовлі й пропадати. Втім, серйозні політичні гравці й далі остерігаються колишнього "сірого кардинала" Леоніда Кучми, який двічі допомагав шефу прорватися на президентську посаду у фактично програшних ситуаціях і близько десяти років тосував політичну колоду в Україні. І не тільки остерігаються, а й зовнішньо дистанціюючись, крадькома засилають до нього своїх посланців за консультаціями. Доречна порада сьогодні, в часи загального бардаку та владної чехарди, цінніша за золото. А він за ними у кишеню не лізе, бо залишається одним із головних гравців, що розігрують державні шахові партії.

Він не церемониться у висловлюваннях, не розшаркується перед лідерами країни, ріже правду-матку про них, не звертаючи уваги на реакцію. "Не вони, а народ – головна сила ", – повторює Олександр Волков, нині президент Інституту політичного аналізу та соціального прогнозу. Ми зустрілися з ним в його київському офісі на вулиці Михайлівській. Олександр Михайлович напередодні повернувся з полювання, що й задало тон нашої розмови.

- Ви – затятий мисливець. Навіть на африканське сафарі їздите. А чому не полюєте на вовків – забобони, пов'язані з прізвищем, чи, як кажуть, вам хтось щось напророкував?

- Із дитинства вовків вважаю дуже благородними тваринами. Завжди один за одного готові піти на смерть, що рідко буває серед людей. Крім того, вони – прибирають хворих, слабких, покалічених тварин – іншими словами такі собі санітари лісу. Дають можливість розвиватися молодим, енергійним, здоровим особинам. Уявляєте, як бракує пара вовків в Українському парламенті.

- Вас неодноразово зраджували соратники. Часто навіть ті, хто зобов'язаний появою на політичному небосхилі. Ви нібито пробачили. Втім всі, хто зраджував, довго на політичному олімпі не затримувались – або відходили в політичне небуття, або швидко дискредитували себе. З огляду на те, що ви намагаєтесь вбивати звірину з першого пострілу, скажіть, що це – випадковість чи перебуваєте під особливим небесним заступництвом?

- Не поводься з іншими так, як не хочеш, щоби повелися з тобою. Це – заповідь божа, а в політиці вона працює як закон бумеранга. Хто завдає удару в спину, з тим аналогічне стається стовідсотково. Взяти Медведчука. На виборах Президента України у 1994 році, Віктор Медведчук і Григорій Суркіс підтримали Кравчука, то після програшу злякалися опали. Були гарячі голови в оточенні Леоніда Даниловича, які хотіли розправитися з ними. Я ж підставив плече, переконав Леоніда Даниловича, що краще людей із мізками перетворити на союзників. Григорій залишився порядною людиною, а от як повівся Медведчук свідки тих подій пам'ятають, але сьогодні не про це. Віктор Володимирович дуже розумна і талановита людина, його енергія ще прислужиться Україні.

Із Тимошенко окрема історія. Після перемоги Віктора Андрійовича на президентських виборах Він спробував не виконати своїх обіцянок даних майдану і Юлії Володимирівні (в моїй присутності) призначити її на посаду Прем'єр – міністра. І саме під тиском моїх публічних наполягань Ющенко виконав свою обіцянку. А потім з її боку стався кидок, спочатку вона кинула мене, трохи пізніше Президента. Це, до речі, в її стилі. На превеликий жаль не вона сама, а її оточення приймає стратегічні рішення, постійно втягуючи її у тривалі політичні війни. Це руйнує економічну і політичну стабільність і насамперед страждає народ України.

Про Віктора Андрійовича – теж окрема розмова. У 2004 році я допоміг, чим зміг, головне – з джерелами фінансування. А потім... Не можу навіть назвати його зрадником чи кидалою. Він просто забуває про все, що обіцяє. І живе лише для своїх братів, кумів, сватів. Одним словом – який йшов, таку і здибав.

- Багато хто з найбільш наближених до політичних лідерів – НУНС, БЮТ, ПР і... – кажуть, що їхні шефи хочуть бачити вас чи не головним консультантом. Але нібито не можуть з вами домовитись.

- Їм важко зі мною домовитись. У нас – найкраща команда політтехнологів, аналітиків, експертів в цій країні. Жодна більш-менш значима політична подія в Україні не проходить без нашої уваги. Ми готові працювати, а не виконувати роль статистів. А Ющенко, Янукович, Тимошенко хочуть бачити біля себе спиногризів і кнопкодавів з вічним "чіз" і "одобрямс". Я ж завжди звик бути незалежною і правдивою людиною. Був таким і при Кучмі. Нині політичні клани (партіями їх назвати важко) рвуться до влади з єдиною метою – перерозподілити власність, застосовуючи певні схеми. Народ зі своїми проблемами їм "по барабану". Мене ж цікавить не дерибан, а політична, конструктивна складова. За це я готовий працювати 24 години на добу.

- І при цьому нещодавно заявили, що збираєтеся взяти участь у ймовірних парламентських перевиборах? Який же сенс?

- Чому ймовірних? Перевибори чи сьогодні, чи завтра, чи післязавтра відбудуться однозначно. І що швидше, то краще. Інакше з патової політичної і економічної ситуації не вийти. Подивіться, що відбувається в країні – парламент імпотентний, уряд не дієздатний. За такого керування державою ми не тільки опинилися в економічній прірві, ми ще й там приживемося. Віктор Андрійович має нарешті проявити себе справжнім чоловіком і наважитися внести в Парламент закон про внесення змін у закон про вибори. Проводити вибори за старим законом все одно, що "хрен на хрен менять – только время терять". Вже всі усвідомили в Україні (і я пишаюсь тим, що першим порушив це питання ще в 2005 році), що вибори політичних партій та блоків повністю себе дискредитували. Люди голосують за котів у мішку, вони навіть не знають, хто відповідає в парламенті за їх округ. Слід повернутися до мажоритарної системи, коли делегат від народу буде не холуєм свого політичного боса, а відстоюватиме і захищатиме інтереси виборців. Отоді є сенс брати в цьому участь.

Крім того, зміна закону – це єдиний шанс змінити політичну верхівку, яку навіть елітою язик не повертається назвати. Хіба можуть бути політичною елітою коханки, водії, кухарі? Головне, виборці повинні мати право відкликати депутатів, які не справляються зі своїми обов'язками та не виконують обіцянок. Тоді ті, хто ляпає язиком під час виборчих перегонів, будуть думати, що обіцяти людям і як ці обіцянки виконувати (десять кроків, професійна армія, бандитам тюрми, депутатська недоторканість і...).

- І ви вірите, що Президент на таке погодиться?

- Сьогодні близько 90% населення – за повернення виборів депутата на окрузі. У нас, за Конституцією, влада належить народові. Якщо Віктор Андрійович справді поважає народ, який його обрав, якщо він справді є виразником його інтересів, то він не може, він ПОВИНЕН відреагувати на народну вимогу і домогтися зміни виборчої системи.

І ще відкрию таємницю. Парламентські політичні сили теж не будуть проти. Ще два роки тому я і двоє вищих керівників БЮТ та ПР обговорювали параметри конституційної реформи. Оскільки ніхто з них не був впевнений, що саме лідер їхньої політ сили стане президентом, я порадив, щоб уникнути громадянського протистояння поховаємо цю посаду й зробимо парламентську республіку в якій гілка виконавчої влади належитеме прем'єр-міністру та уряду. Президент – гарант Конституції. Яка політ сила виграє вибори, та й формує уряд. Парламент виконує функцію "контролера". Щось не так – копняка під дупу, давай інший уряд. Така модель влаштувала обидві сторони. Але біда в тому, що БЮТ і ПР ще до початку перемовин думають, як один одного "трахнути", а не як домовитись. Чому про вигоди цієї моделі Юлія Тимошенко заявила лише пару місяців тому? Бо до цього часу була переконана у своїй непереможності. Лише після поразки в Києві збагнула, що її непереможність – блеф, навіяний оточенням. Тому нині вхопилася за варіант Парламентської республіки.

До речі, мажоритарний варіант – найкращий вихід для Ющенка. У парламент потраплять переважно люди бізнесу, для яких оцей бардак – найгірша ситуація. Вони не клюнуть на "вічні революційні заклики " Тимошенко. Та й не захочуть, щоб країну очолив Янукович, який і по пиці заїхати може. Тож, усіх влаштує президент-пасічник, який не заважає вести серьёзний бізнес і в політику втручається коли мед не качає.

- Ультраправі сьогодні панічно бояться можливого реваншу в країні старої системи, близької до кучмізму.

- Багато хто вже переконався, що кучмізм – далеко не найгірше з того, що пережили. Саме при Кучмі прийняли Конституцію, отримав розвиток структурований бізнес, особливо – в Західній Україні. Погляньте довкола Львова, які особняки виросли! Хіба хреново жилося?! І саме за Кучми Україна набула повноцінної самостійності. При ньому запровадили національну валюту, проголошено українську мову державною. При Кучмі ніхто не кричав: хапаймо штани і біжимо в НАТО, або піднімаємо руки і йдем в Росію. Куди бігти, якщо на нас ні там – ні там ніхто не чекає?

Але найголовніше, що при Кучмі діяла прогнозована система, була стабільність і порядок. Повернення до цього бояться ті, хто звик наживатися на хаосі. Треба зробити все, щоб об'єднати країну. Політичні лідери повинні зрозуміти – протистояння між заходом і сходом це шлях до громадянської війни. Ми всі діти однієї матері – України. Тому я впевнений в парламент повинні прийти інші люди, щоб повернути країні мир, спокій, стабільність, порядок і віру в майбутнє.

Ольга Кущій, polit-ua.com