Про вдячність чи кадиш за Митрополитом Андреєм Шептицьким
1 листопада всюди в Галичині поминають померлих. І чи не найвеличнішим з них є Митрополит Греко-Католицької Церкви Андрей граф Шептицький. По суті він був не лише Митрополитом, але впродовж майже 40 років незаперечним лідером всього краю. Саме цього дня 1 листопада 1944 р. він відійшов з цього світу.
Цього року, напередодні поминальних днів у Львові, в крипті Собору Святого Юра відбулася, як на мене, дуже істотна, хоча майже не зауважена країною маленька подія. Жменька людей, з півтора десятка, відчитала над могилою Слуги Божого Андрея 120 (121) псалом і єврейську та християнську поминальні молитви. Відчитали в двох мовах – на івриті та на церковнословянській. Івритом – рабин, церковнословянською – греко-католицький монах студит. Ще один аргумент для ревнителів єврейського чи християнського пуризму – бо ж яке то святотатство...
Не хочу впадати в патетику, хоча змушений писати стриманим стилем – не наполягаю ні на чому. Бо ж дійсно – неначе нічого особливого. Однак це для людей, які так всерйоз і не вірять в те, що це читання з запинаннями Тори та Старого Заповіту над гробом того, що відійшов, щось насправді означає. Ну, красивий жест. Принаймні для цієї жменьки людей мільйонного міста та сорока семи мільйонної країни. Ще одна безнадійна спроба українсько-єврейського примирення.
На все життя мені запам'яталася алегорія Брейгеля "Падіння Ікара" – банальна, але до того часу, коли не входить в твоє життя. Як завжди у Брейгеля вона побудована за кулісним принципом – на передньому плані селянин оре поле, займається справою істотною, на другому – людські домівки, справи щоденні, і тільки на третій кулісі майже не помітна фігурка людини, що падає з неба – Ікар – його нога. От і все.
Але не потрібно впадати у розпач. Так було, є і буде. Істотне ніколи не буде ні зауважуване ні поціновуване загалом – і це нормально. Селяни мають сіяти, кравці кравцювати, а шевчики шевцювати.
При хресті Розіпнутого теж нудилося кілька легіонерів та жменька якихось простолюдинів. І все. Великий Єрусалим теж цього не зауважував.
Той, хто вірує, зробив свою справу – відчитав кадиш – єврейську заупокійну молитву та християнську молитву поминальну. Бо вірив, о гордине, що може вступитися за Слугу Божого Андрея. Невіри – можуть сміятися. Як сміялися і дві тисячі років тому.
І ще одне – молитви читали, сповнюючи прохання старого чоловіка, якому Митрополит півстоліття тому зробив добро – тобто те, що й належалося зробити – на прохання сина рабина Львова Ієзекіїля Левіна – Курта Левіна. Хлопчиком у військове лихоліття він прибіг до Собору Юра і був порятований. Як і його брат Натан. Порятованим від Гестапо Митрополитом, якого євреї так і не визнали "праведником світу", і Церквою, яка невдовзі сама стала жертвою іншого Звіра – НКВД.
Хлопчина навряд чи все розумів тоді – окрім того, що його світ завалюється. Що доброзичливих довкола так мало. Найбільше байдужих. Однак подорослішавши не міг не побачити складності тих часів, і складності свого рятівника та обставин в яких він опинився разом з його народом. Різного роду моральна дрібнота досі вишукує на його рясі крихти бруду.
Натомість офіцер ізраїльської армії Курт Левін віддячився своєю чесністю – написав книгу спогадів "Мандрівка крізь ілюзії", яку нещодавно переклало на українську мову львівське видавництво "Свічадо". Нічого не прикрашав і не вибілював. Спромігся з глибини свого болю піднятися до розуміння речей істотних і марноти, дрібного політиканства, шулерства та юродства. Очевидно вірить, що промовлений на гробі Митрополита кадиш запечатає гріб до приходу Месії, а той розсудить, очевидно просто вірує – є ще такі люди.
Не думаю, що йому йшлося про ефектну позу чи марнотну славу у його місті – місті Львові. Хоч сьогодні він мешкає у Нью-Йорку. Напевно окрім гробу Митрополита йому нікуди у Львові більше приходити. Решта розвіяна з попелом його батька та близьких.
120/121 Псалом співали прочани, що піднімалися, саме так – піднімалися, до Єрусалиму – тому цей псалом відноситься до псалмів вознесіння. Однак це вознесіння і буквальне – Єрусалим дійсно в горах і на горі, але й сакральне. Бо це вознесіння до Господа/Адоная.
Отож разом з Куртом Левіном прочитайте і ви і не пожирайте одне одного, хоч може для когось з вас це вперше (особливо це актуально у контексті нашої політичної кризи), і вступіться за Слугу Божого Андрея, бо не відомо чия молитва буде почута, може твоя:
Возведох oчи мои в горы, отню дуже приидет помощь моя.
Помощь моя от Господа, сотворшаго небо и землю.
Не даждь во смятение ноги твоея, ниже воздремлет храняй тя;
Се, не воздремлет, ниже уснет храняй Израиля.
Господь сохранит тя, Господь покров твой на руку десную твою.
Во дни солнце не ожжет тебе, ниже луна нощию.
Господь сохранит тя от всякаго зла, сохранит душу твою Господь;
Господь сохранит вхождение твое и исхождение твое, отнне и до века.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
