3 квітня 2010, 21:52

Кто России всех милее, кто России всех нужнее? – чи нема правди в світі

Нещодавно сталося велике передвеликодне диво. Гарант публічно дав по шапці гуманітарному віце-прем'єру.

Причина загальновідома – віце-прем'єрчик в прямому ефірі почав розумувати на предмет створення триєдиної союзної держави на базі Росії, Білорусі та України. Назвемо її за аналогією з СССР – РУБС (оюз), чи УРБСом, або ж ще краще – БРУСом – принаймні це не нагадує про проблеми з шлунком і булькання у животі. Закотивши свої мигдалевидні оченята сей государственний муж глибокодумно, неначе щось дійсно щодо цього питання знає, неначе "в курсі" якихось таємних справ, почав щось мимрити, на кшталт "ну а чому б і ні, ммм...я гадаю...має право...". Ну тіпа він "вхож" у езотеричну Валгаллу Партії регіонів чи, бери вище, – кілька разів був з екскурсією учителів у коридорах кремлівської влади. Але саме на цьому, здається, він і послизнувся. У нашого сьогоднішнього гаранта цілком природно мало виникнути (і виникло) справедливе запитання: "Так кто тут России всех милее, кто России всех нужнее? Кто тут вхож і приближен?! – Я, чи якийсь там вице-премьеришко?!" Тут питання слід ставити руба. "Шалунішка", здається, загрався. От і отримав по шапці. І правильно, Хай знає, хто в хаті старший. А то, бач, побіг поперед батька. Напряму! Ініціатор, бач, воссоєдінєнія! Такі дари має підносити Сам, а не якісь там смотрящі за ще одним "шалунішкой" – Дімою. А от Дімі дати по шапці навіть Самому зась – не начальник Сам Дімі. Пороблемка. Тому й б'є свого, щоб чужий боявся:) Тож дістав Вова ще й за Діму. Отак воно в світі якось несправедливо до нашого брата хохла: (Обидно: (Діма ж он як підставляє Самого, загоняючи його в кут екстреми з якого вихід тільки знову у завгари. А Самому приходиться терпіти та лише очима лупати. Теж обидно: (Таки нема правди в світі.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...

Про мобілізацію та альтернативну службу

Здається, тепер уже всім стало зрозумілим, що російська агресія щодо України – це надовго, якщо не назавжди. Тобто нас чекає всім відома доля Ізраїлю...

"Morituri te salutant!"

Суспільні, політичні, інтелектуальні, мистецькі процеси останнім часом неймовірно прискорилися. Відносно відсторонене споглядання цих процесів (наскільки це можливо) знову і знову повертає мене до начебто знаної досвідченій інтелектуальній спільноті теми народження/розвитку/розквіту/занепаду/смерті величезних історичних культурно-цивілізаційних формацій...

Промова на Межу року

Щороку у Палаці Потоцьких у Львові відбувається особлива церемонія вручення Орденів "За інтелектуальну відвагу" – саме за інтелектуальну... Ця Церемонія відбувається вже чверть століття – тобто вже є давньою традицією про яку можна дізнатися тут...

Як Олег Іванович та Іван Володимирович Церкві землю не давали. Провінційна історія

Нарешті сталося! Всенародно обрана громадою Жовківська міська рада на чолі з самим паном головою, що ним є Олег Вольський, нарешті показали своє єство – у не такій вже й великій справі, але в ній, як у краплині води, відобразилося все наше сьогодення...