2 серпня 2012, 15:08

Черговий культурний скандал міжнародного масштабу – під завалом церкви щезла скульптура Пінзеля

Серед проектів, котрі б мали тримати українську фіртку на Захід відкритою на сьогодні головним поза всяким сумнівом є виставка скульптур Іоана-Ґеорґа Пінзеля у Луврі, що готувалася продовж кількох років – практично з 2007 року.

Виняткової честі мати, хоч і через три століття, персональну виставку, та й ще де – не просто у Луврі, а у каплиці Людовіка XVI, наразі удостоївся лише один майстер з України – Пінзель.



Перлиною виставки мала стати фігура св. Онуфрія, що була знайдена і зберігалася у с. Рукомиш Бучачського району Тернопільської області. Голова делегації Лувру п. Женевєв Бреск, коли побачила її, то пів години на колінах і з лупою оглядала цей шедевр.











Однак на днях сталася чергова катастрофа. Причому її пробували, як у нас водиться, приховати. І тільки сьогодні, коли до Рукомиша прибула київський реставратор Світлана Стрельнікова – то все відкрилося – вона застала просто якусь дику картину. Церква, у якій була скульптура зруйнована. От стояла скеля-стояла, тай вирішила зірватися.

А що скульптура, яка варта десятків таких церков?А скульптури немає. Принаймні священник її не показав, хоч, як воно у них водиться, не виявив глибокої стурбованості на благосному лиці...

Пишу похапцем – може ще є шанс її відкопати чи знайти, якщо її просто викрали. Одне відомо – міжнародний скандал гарантовано. Бо ж виставкою займаються і посольства і міністерства, і інститути і музеї... Причому кількох країн. Потяг вже рушив... А тут от таке.

Україні таки не дадуть шансу вийти на міжнародний рівень. От не знаю тільки хто – чи то свої злодюги, чи свої дурні, чи "доброзичливці" зі сторони.

Більше про Пінзеля і скульптури тут, і тут.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...

Про мобілізацію та альтернативну службу

Здається, тепер уже всім стало зрозумілим, що російська агресія щодо України – це надовго, якщо не назавжди. Тобто нас чекає всім відома доля Ізраїлю...

"Morituri te salutant!"

Суспільні, політичні, інтелектуальні, мистецькі процеси останнім часом неймовірно прискорилися. Відносно відсторонене споглядання цих процесів (наскільки це можливо) знову і знову повертає мене до начебто знаної досвідченій інтелектуальній спільноті теми народження/розвитку/розквіту/занепаду/смерті величезних історичних культурно-цивілізаційних формацій...

Промова на Межу року

Щороку у Палаці Потоцьких у Львові відбувається особлива церемонія вручення Орденів "За інтелектуальну відвагу" – саме за інтелектуальну... Ця Церемонія відбувається вже чверть століття – тобто вже є давньою традицією про яку можна дізнатися тут...

Як Олег Іванович та Іван Володимирович Церкві землю не давали. Провінційна історія

Нарешті сталося! Всенародно обрана громадою Жовківська міська рада на чолі з самим паном головою, що ним є Олег Вольський, нарешті показали своє єство – у не такій вже й великій справі, але в ній, як у краплині води, відобразилося все наше сьогодення...