21 лютого 2013, 10:43

А за Александра Сергеича обидно

Нещодавно появилася новина, що президент Російської Федерації нагородив медаллю Пушкіна пятьох українських громадян – згідно з указом Путіна до нагороди представлені автори законопроекту про мови Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко та їхні колеги з фракції Партії регіонів – Олег Царьов і Дмитро Шенцев, а також колишній депутат від цієї фракції заступник голови громадської організації "Шлях православних" Юрій Болдирєв. Нагорода присуджена "за великий внесок у збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном".

Відзначимо, медаллю Пушкіна нагороджуються російські громадяни і іноземці за заслуги в галузі культури і мистецтва, освіти, гуманітарних наук і літератури.

Не нам, чужинцям, вказувати, кого має відзначати Російська Федерація. Але "за Александра Сергеича обидно". Ну чому так зневажливо ставитися до його пам'яті та його імені. Ну назвіть медаль медаллю Фелікса Дзержинського чи Лаврентія Берії – і все стане на свої місця. Ну як можна відзначати іменем Пушкіна, будь-що-будь геніального поета, таких... як би це делікатніше сказати – хай буде орків.

Блискучий поет – і орки.

І задаю сам собі запитання – а чи насправді є росіяни в Україні, чи тільки безголосе "русскоязычное население" – це вони так думають, що вони "русские" "расейцы", як кажуть брати білоруси, а насправді...

Ну невже не соромно, невже нічого ні в душі, ні у серці не ворухнулося, коли оголосили цю "благую весть"?

Що – в російськомовній і власне російській громаді України немає достойних людей? Людей, що пишуть, людей мистецтва і культури, які справді показують краще, що є в російській культурі світу. Чому саме ці орки? Неграмотні і злобні. Люди, які відштовхують від російської культури цілі нації.

Розумію – блюдолизи з посольства зробили таке подання. А ми, холопи, – і далі за текстом...

А жаль. Дуже жаль, що холопи...

Не всі холопи – про це можете почитати тут.

Останніми зимами мене чомусь пробило на поезію. Перечитую вечорами великі поеми ХІХ століття. В тім і "Евгения Онегина" – кожен вік відчитує по-іншому. Може через двадцять років перечитаю ще по-іншому.

Тому на знак протесту, проти традиційного "государственного идиотизма", щоб спокутувати гріх перед Александром Сергеевичем – візьміть якось ввечері томик "Евгения Онегина" і просто перечитайте пару сторінок. Для себе.

Може гидь і відійде.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Занепад Заходу чи піднесення Сходу?

Сьогодні вже стало певним кліше писати про те, що Захід у тому вигляді, яким ми його знаємо, знову переживає занепад і, здається, поступово згасає – неначе вкотре заходить за обрій, як це свого часу описав Шпенґлер (Oswald Arnold Gottfried Spengler, 1880-1936)...

Європа, що тріумфує

Я з відомим львівським політологом Антіном Борковський, в день уродин визначного польського митція зламу XIX-XX століть Юзефа Мегоффера, відштовхуючись від його картини "Европа, що тріумфує" дискутуємо про сьогоднішню долю того, що ми називаємо Европою, Трампа, Бреттон-Вудську угоду та що з цього випливає...

Остання людина?

Останнім часом ми спостерігаємо тривожні процеси – стрімке зниження рівня когнітивних здібностей людей, зокрема таких як розуміння, пізнання, навчання, усвідомлення, сприйняття та здатність обробляти зовнішню інформацію...

Епоха хама

Спостерігаючи за дивною динамікою еволюції гомінідів, ланок у поставанні сучасних людей, які зʼявлялися мільйони років тому, а згодом зникали без сліду, не залишаючи прямих нащадків і поступаючись місцем іншим підвидам антропоморфних істот, я все частіше замислююся над траєкторією розвитку homo sapiens...

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...

Вручення ''Ордена Незалежного культурологічного Журналу ''Ї'' ''За інтелектуальну відвагу'''' та прийняття ''Межа року''

Рівно чверть століття тому, у 1999 році, у Львові під Різдво вперше відбулося унікальне не лише для України, але й для всього центрально-східного регіону Европи дійство – своєрідне підведення суспільних та політичних підсумків року, що минув, і вшанування тих, кого цього року середовище Громадської організації "Незалежний культурологічний журнал "Ї"" вважали знаковими для України і регіону публічними діячами, діячами, які особливо заслужилися в царині інтелектуального осмислення часу і мали відвагу це своє бачення відкрито задекларувати та обстоювати...