21 лютого 2013, 10:43

А за Александра Сергеича обидно

Нещодавно появилася новина, що президент Російської Федерації нагородив медаллю Пушкіна пятьох українських громадян – згідно з указом Путіна до нагороди представлені автори законопроекту про мови Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко та їхні колеги з фракції Партії регіонів – Олег Царьов і Дмитро Шенцев, а також колишній депутат від цієї фракції заступник голови громадської організації "Шлях православних" Юрій Болдирєв. Нагорода присуджена "за великий внесок у збереження та популяризацію російської мови та культури за кордоном".

Відзначимо, медаллю Пушкіна нагороджуються російські громадяни і іноземці за заслуги в галузі культури і мистецтва, освіти, гуманітарних наук і літератури.

Не нам, чужинцям, вказувати, кого має відзначати Російська Федерація. Але "за Александра Сергеича обидно". Ну чому так зневажливо ставитися до його пам'яті та його імені. Ну назвіть медаль медаллю Фелікса Дзержинського чи Лаврентія Берії – і все стане на свої місця. Ну як можна відзначати іменем Пушкіна, будь-що-будь геніального поета, таких... як би це делікатніше сказати – хай буде орків.

Блискучий поет – і орки.

І задаю сам собі запитання – а чи насправді є росіяни в Україні, чи тільки безголосе "русскоязычное население" – це вони так думають, що вони "русские" "расейцы", як кажуть брати білоруси, а насправді...

Ну невже не соромно, невже нічого ні в душі, ні у серці не ворухнулося, коли оголосили цю "благую весть"?

Що – в російськомовній і власне російській громаді України немає достойних людей? Людей, що пишуть, людей мистецтва і культури, які справді показують краще, що є в російській культурі світу. Чому саме ці орки? Неграмотні і злобні. Люди, які відштовхують від російської культури цілі нації.

Розумію – блюдолизи з посольства зробили таке подання. А ми, холопи, – і далі за текстом...

А жаль. Дуже жаль, що холопи...

Не всі холопи – про це можете почитати тут.

Останніми зимами мене чомусь пробило на поезію. Перечитую вечорами великі поеми ХІХ століття. В тім і "Евгения Онегина" – кожен вік відчитує по-іншому. Може через двадцять років перечитаю ще по-іншому.

Тому на знак протесту, проти традиційного "государственного идиотизма", щоб спокутувати гріх перед Александром Сергеевичем – візьміть якось ввечері томик "Евгения Онегина" і просто перечитайте пару сторінок. Для себе.

Може гидь і відійде.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Пригоди істини, постправда і постмодернізм

Основною метою людства є його виживання. А виживання вимагає застосування здатностей та інструментів, які власне його, це виживання, забезпечують...

Занепад Заходу чи піднесення Сходу?

Сьогодні вже стало певним кліше писати про те, що Захід у тому вигляді, яким ми його знаємо, знову переживає занепад і, здається, поступово згасає – неначе вкотре заходить за обрій, як це свого часу описав Шпенґлер (Oswald Arnold Gottfried Spengler, 1880-1936)...

Європа, що тріумфує

Я з відомим львівським політологом Антіном Борковський, в день уродин визначного польського митція зламу XIX-XX століть Юзефа Мегоффера, відштовхуючись від його картини "Европа, що тріумфує" дискутуємо про сьогоднішню долю того, що ми називаємо Европою, Трампа, Бреттон-Вудську угоду та що з цього випливає...

Остання людина?

Останнім часом ми спостерігаємо тривожні процеси – стрімке зниження рівня когнітивних здібностей людей, зокрема таких як розуміння, пізнання, навчання, усвідомлення, сприйняття та здатність обробляти зовнішню інформацію...

Епоха хама

Спостерігаючи за дивною динамікою еволюції гомінідів, ланок у поставанні сучасних людей, які зʼявлялися мільйони років тому, а згодом зникали без сліду, не залишаючи прямих нащадків і поступаючись місцем іншим підвидам антропоморфних істот, я все частіше замислююся над траєкторією розвитку homo sapiens...

Це український солдат зробив Америку великою, а Росію – малою

У передріздвяний період прийнято говорити про щось добре. Для нас, в Україні, нашим найкращим є Україна у її якнайширших сенсах. Тому я приготував промову про Україну, але на перший погляд присутнім може здатися, що цьогорічна промова про США...