Волинь, Єдвабне, Боснія – де наступного разу?

Ян Пєкло -польський полеміст у річницю подій на Волині 1943 року показав їхню "неунікальність" – печальну неунікальність і навіть буденність, коли сусіди вбивали сусідів – так просто по-сусідськи. Це погляд, який Ханна Аренд описала як "банальність зла". Воно рутинне, банальне – ми його майже не зауважуємо. І тільки в моральній перспективі бачимо все його жахіття. Таким "банальним злом" є не лише масові вбивства, але і те, що ми, сучасні українці, чинимо з своєю країною. Бездумно, глупо і банально нищимо і свою, і своїх дітей перспективу. Отож диявол банальний. Так як він був банальним і на Волині у 1943 році.

Саме в такі Пасхальні дні, коли поляки зібралися в костьолах, і розпочиналася ця трагедія 1943 року – з нападів на Храми Господні. Це про нашу з вами, браття-українці, християнськість... Є над чим подумати сьогодні – після Розпяття та напередодні Воскресіння Спасителя... Подумати над тим, що означає бути християнином... Чи тільки шпацерувати з кошичками свяченого, чи щось інше... Отаке печальне у дні, коли Він Помер, але ще Не Воскрес. Не Воскрес "для" і "у" кожному з нас. У день напередодні Свята. Дійсно час затихнути і задуматись.

Подам кілька цитат з тексту Яна Пєкло:



Волинь, Єдвабне, Боснія:

Злочин між сусідами

Про Волинь 1943:

"Вчинені в 1943-1944 роках масові вбивства поляків, які мешкали на Волині, мали характер злочинів проти сусідів, їх жертвами ставали знайомі вбивцям люди, котрі жили в найближчих околицях, у селі за межею, у халупі за видним із вікон хати гайком. Злочинці либонь зустрічалися з ними колись на ярмарку, миналися на шляху, торгували, можливо, навіть пили гуртом горілку в корчмі неподалік, і діялося це і тоді, коли волинським воєводою був близький соратник Юзефа Пілсудського Генрик Юзевський [Henryk Józewski], і згодом, коли вже тривала війна. Бувало також, що молодий закоханий поляк залицявся до українки, або українець упадав за полькою. Не так уже й рідко траплялися польсько-українські подружжя, які теж стали жертвою Волинської різанини...

Шкода, що досі не розказана жодна з трагічної історій волинських відповідників Шекспірових Ромео і Джульєтти, і не послужила вона за сюжет для прози чи кіно. Шкода, що в українсько-польських дискусіях, замість зосереджуватися на тих питаннях, які нас єднають, ми воліємо сперечатися про цифри та провини. Шкода, що замість за прикладом євреїв шукати праведників, які відважилися в ті страшні часи встати на прю зі злом і рятувати життя, ми апелюємо до негативних емоцій і взаємних звинувачень. Шкода, що саме тепер, у 70-і роковини Волинських убивств до головного нурту публічних дискусій проникли токсичні погляди, які досі дбайливо плекали у середовищі маргінальних груп обабіч тепер уже унійного кордону. Шкода, що ми не змогли запобігти цьому, коли ота тема стала заручницею внутрішньополітичних ігор у Польщі та Україні. Прикро, що породжені колись привиди досі не залишають нас у спокої..."

Про містечко Єдвабне у Польщі 1941:

"Та подія стала переломною у свідомості поляків – їм було дуже нелегко погодитися з правдою про відповідальність за вбивство під час Другої світової війни єврейських мешканців Єдвабного, невеликого містечка в Ломжинському повіті Підляського воєводства. Як нація ми звикли міркувати про себе винятково в категоріях жертв нацизму й комунізму (якими далебі й були). Проте історія доводить, що власне з жертви легко можна зробити ката...

Правда про ту подію з'явилася в публічному просторі раптово і викликала шок. Група з близько 40 мешканців Єдвабного та околиць вчинила, заохочувана німцями, жорстоке вбивство своїх єврейських сусідів. 10 липня 1941 року місцеві поляки заходилися виганяти своїх єврейських сусідів із помешкань на ринок містечка. Озброєна орчиками, палицями, вилами юрба спершу знущалася з них, потім чоловікам наказали демонтувати пам'ятник Леніну, встановлений у містечку під час тимчасової окупації совітами. Відтак євреїв змусили перетягти уламки пам'ятника до дерев'яної, критої соломою стодоли, розташованої за околицею міста. Там частину з них убили, а решту, в тому числі стариків, жінок і дітей, загнали до стодоли, замкнули її двері на засув, споруду облили гасом і підпалили. Живцем у ній згоріли близько 300 єврейських мешканців Єдвабного."

Про Сребреницю 1995:

"В східній Боснії, у контрольованій ООН зоні безпеки в Сребрениці, на очах у голландських миротворців, покликаних наглядати за порядком у анклаві, армія боснійських сербів замордувала в 1995 році понад 7000 мусульманських чоловіків і юнаків."

Залишається запитання – де це банальне зло прорветься наступного разу?

Продовження тексту очевидця Боснійської війни польського інтелектуала та журналіста і справжнього друга України Яна Пєкло можете прочитати тут

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.