Мирослав Чех: Для багатьох у Польщі та Україні все ще тривають сорокові роки
Це текст польського політика, українця Мирослава Чеха – його бачення підсумків 70 роковин українсько-польського конфлікту на Волині 1943 року. Отож:
Після відзначення 70-i річчя Волині.
Реконструкція Волині.
Для багатьох у Польщі та Україні все ще тривають сорокові роки
Полковник Дмитро Вєдєнєєв – колишній офіцер Служби безпеки України, автор книг з історії Організації українських націоналістів і Української повстанської армії та заступник директора Українського інституту національної пам'яті – на червневій конференції українських істориків в Луцьку присвяченій 70-річчю антипольської чистки на Волині сказав: "Остаточний розрив політичного союзу України з Росією через її приєднатися до НАТО і ЄС – залишається традиційною багатовіковою метою польської зовнішньої політики, що особливо було видно у часи Юзефа Пілсудського".
Сьогодні – стверджував він – Польща має амбіції політичного домінування в регіоні, що тягнеться від колишньої Югославії до Литви та Білорусі. У 2005-2009, Україна пішла на поступки польському "адвокату України на шляху до НАТО та ЄС". Розширення польського впливу в Схід відбувається через "зміцнення Римсько-Католицької Церкви та Греко-Католицької Церкви, підтримки національної самосвідомості поляків -. громадян України, створення приватних підприємств зі змішаним капіталом і створення лобі в органах українського місцевого самоврядування і центральної влади".
Польська "експансія" є не тільки економічною, але й культурною. Вона здійснюється "Фондом Баторія", "Спільнотою польською" та польськими національними інституціями. Окреме місце займає "рух кресов'яків", який хоче ревізувати кордони, що унеможливлює зближення Києва та Варшави. Поляки, що походять зі Сходу (кресов'яки) ініціювали ряд конфліктів щодо поховань жертв польсько-українського конфлікту. Під їх впливом, Польща вимагає від українців "одностороннього каяття".
"Досвід останніх років, – продовжує заступник директора Українського інституту національної пам'яті – показує, що навіть щира політика примирення, не гарантує Україні ідеологічно-історичного "роззброєння", відмовиви від подвійних стандартів та інформаційно-психологічної агресії з польського боку."
У цій "дійсно тривожній ситуації" завданням українських істориків і журналістів є показ того, як знищується українська національна пам'ять через пропаганду негативного стереотипу українця та одностороннього представлення ходу українсько-польського збройного конфлікту у 1942-1947 роках; протистояння фальсифікації, фабрикуванню і приховуванню історичних джерел; протистояння впертій демонізації ролі українців у цьому конфлікті, запобігання формуванню польською стороною "місць пам'яті" як засобу закріплення негативного образу української історії – продовжував він свої пропозиції.
Вєдєнєєв проілюстрував свій спіч фото пам'ятника жертвам антипольським чистки на Волині у місцевості Ґромнік, що у Малопольському воєводстві. Пам'ятник зведено у вигляді дівчини, яка молилися і переліку назв місцевостей за східним кордоном. Він супроводжував його таким коментарем: "Складається таке враження, що вони моляться не стільки за душі жертв, скільки за втрачені кордони".
У стосунках двох країн – регрес
Ці рекомендації написав не український націоналіст. Це написала людина, яка добре відчуває спосіб мислення оточення президента Віктора Януковича. Наступні вибори не можна виграти критикуючи епоху Віктора Ющенка. З допомогою звернення до національної гордості та маніпулювання страхом перед Польщею – "історичним ворогом України", – створюється ще один з способів привернути до себе виборців на заході країни.
До цього всього сам Янукович так досі і не визначився, який шлях слід обрати: вибрати угоду про асоціацію з ЄС, чи йти на зближення з Росією. Якщо б він вибрав перше, то він, разом з Коморовським взяв би участь в урочистостях з нагоди 70-ї річчя волинської трагедії та показав, що Польща та Україна примиритися за європейською моделлю. Але спільних державних урочистостей Польщі та України не було. Посол України не прибув до Волинської площі (у Варшаві – пер.), де президент відкривав пам'ятник польським жертвам. У Луцьку та Киселіні, де був Коморовський, Україна була представлена тільки віце-прем'єром. Не зважаючи на обіцянки, не було прийнято ні спільної ухвали обох парламентів, ні хоча б спільної декларації президентів. В ухвалах Сенату і Сейму не згадується українських жертв, що загинули від рук польських збройних формувань.
У порівнянні з 2003 роком, коли президенти Александр Квасневський і Леонід Кучма відкрили пам'ятник польським жертвам у Порицьку/Павлівці а парламенти прийняли спільну постанову, ми бачимо явний реґрес.
Причиною тому є те, що, 70 річчя волинської трагедії було використане для політичної боротьби всередині обох країн. Для польських правих та Народної партії (SLD) наполягання на визначенні "геноцид" в резолюції Сенату і Сейму означало "сказати правду", "зберегти пам'ять про жертви" і "пошану до родичів жертв". Якщо хтось – як Броніслав Коморовський та партія Громадянська платформа (PO) – безпосередньо не вживали цього визначення, то це означало, що вони є "на стороні вбивць", і не є патріотомами.
В Україні, комуністи і правляча Партія регіонів прославляють історію Совєтського Союзу і засуджують бойовиків ОУН та УПА. Вони переконані, що поділ політичної сцени на "антифашистів" – а це, їхні власні структури – і "фашистів" – всі інші – гарантує збереження їхнього впливу на виборців і перемогу Януковича на президентських виборах у 2015 році. Тому його омріяним кандидатом у другому турі є лідер націоналістичної ВО "Свобода" Олег Тягнибок. Сьогодні у рейтингах він поступається іншим опозиціонерам (Віталію Кличку, Юлії Тимошенко і Арсенієві Яценюкові). Однак, якщо б націоналістичні настрої зросли (наприклад, у зв'язку з загостренням відносини з Польщею), то він мав би шанс випередити конкурентів.
Це одна з причин звернення 148 депутатів Комуністичної партії та Партії регіонів до маршалка Сейму Еви Копач, про те, щоб визнати антипольські чистки на Волині геноцидом. Вадим Колесніченко, депутат від Партії регіонів і співавтор звернення, був у Польщі напередодні парламентського голосування щодо ухвали Сейму і з ентузіазмом був зустрінутий "кресов'яками", депутатами партій Польської селянської партії (PSL), партії Право і Справедливість (PiS), Союзу демократичних лівих сил (SLD) і Солідарної Польщі (Solidarnej Polski).
В Україні звернення депутатів та візит Колісниченка до Сейму багато середовищ оцінило вкрай негативно. Колишній президент Леонід Кравчук, який сьогодні призначений теперішнім президентом Януковичем головою конституційного комітету, назвав їх "зрадниками". В тім ще й тому, що 8 травня Колесніченко спеціально вирядився у форму офіцера НКВД, щоб протистояти "фашистами". Він є апологетом Сталіна як "ефективного державного менеджера", який не лише зупинив Гітлера, але перш за все зробив СССР великою державою. Для Колесніченка Голодомор в Україні з 1932 по 1933 рік не був геноцидом.
Але як міг постати союз Колесніченка та іже з ним і так званих кресових середовищ та PiS, PSL і SLD? Відповідь криється в самій основі ідеології кресов'яків.
Ці середовища творили, окрім інших, і члени "batalionów wyniszczających" НКВД – "истребительных батальйонов", складової совєтського репресивного апарату, їх завданням була зачистка тилів. Багато поляків служили в них неначе захищаючись від УПА, але, на думку частини польських істориків, сьогодні важко сказати, наскільки вони захищали польське населення, а наскільки провокували УПА до подальших дій. У середині 90-х члени "истребительных батальйонов" – завдяки голосам PSL і SLD – набули статусу ветеранів боротьби за незалежність Польщі. Ця честь допомогла їм більш точно окреслити цілі тих організацій кресов'яків, які були членами "истребительных батальйонов", а саме:
* кваліфікувати антипольські чистки УПА як геноцид;
* визнати 11 липня (апогей чистки на Волині) Днем мучеництва кресов'яків, на противагу даті 17 вересня – це день вторгнення в Совєтського Союзу у ІІ Польську республіку;
* визнати те, що совєтські і навіть німецькі злочини, бліднуть в порівнянні із злочинами українськими;
* визнати, що український націоналізм є смертельною загрозою для Польщі, а, отже, в Україні слід шукати союзників серед тих, хто працює, щоб зупинити "відродження українського фашизму". Хоча ці сили в Україні не вважають за необхідне засудити злочини Сталіна і працюють на інтеґрацію України з Росією.
Показово, що у костьолі в Луцьку яйце на піджаку президента Коморовського розбив не член націоналістичної "Свободи" (про що повідомлялося майже всіма польськими ЗМІ), але член "Слов'янського Гвардії" з Запоріжжя. Організації, яка спрямована на "боротьбу з помаранчевою чумою", впливами НАТО в Україні та Києві, протидії зближенню із Заходом.
Продовження статті тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
