Віталій Нахманович: Відкрите звернення до лідерів Майдану
Від людини можна очікувати лише того, на що вона здатна. Ви були лідерами парламентської опозиції, і кожен із вас, напевно, був би кращим президентом, ніж перелякана істота, що сьогодні на-магається всіма силами утримати владу. Але ситуація склалася так, що ви змушені були очолити громадянський спротив. На жаль, із парламентарів зазвичай виходять погані революціонери.
До революції призводить багато чинників, але є два суто суб'єктивних. Революція відбуваєть-ся у державі, очільник якої неадекватний своєму місцю. Це може бути жлобуватий завгар, а може бу-ти просвічений французький король чи інтелігентний російський імператор. Головне – те, що він не розв'язує кризи завчасно, а безтурботно полює на ворон чи ведмедів, пропонуючи своїм підданим їсти тістечка або капусту.
Але так само революція відбувається в країні, політична еліта якої не здатна усунути неадек-ватного гаранта від влади у мирний та більш-менш легітимний спосіб. І навіть якщо влада сама впаде в руки, нездатна її утримати й розв'язати накопичені проблеми. У такому випадку до влади прихо-дять "справжні" революціонери, як-от якобінці у Франції чи більшовики в Росії. На жаль, зі "справ-жніх" революціонерів зазвичай виходять погані парламентарі. З них взагалі не виходить нічого доб-рого, крім вояків та катів.
Як у мирний та легітимний спосіб перебрати владу в мешканця Межигір'я вам порадять юри-сти та політтехнологи. Але, раз у раз виходячи на Майдан за вашим закликом і покликом сумління, я вважаю себе зобов'язаним як історик повідомити про деякі загальні речі.
1. Сьогодні у нас існує одна головна проблема і одна головна загроза. І це не Янукович, не йо-го суди і не його "Беркут". З усім цим, зрештою, неважко впоратися. Загрозу становить його новий стратегічний союзник, який вже довів свою готовність вдаватися до прямої інтервенції для реалізації своїх геополітичних мрій. А проблему становить більшість населення Сходу і Півдня нашої з вами країни, яке у своїй більшості досі щиро підтримує "межигірського гаранта".
2. З Путіним вдіяти нічого не можна. За його плечима досвід "жандармів Європи" від Ніколая I до Леоніда Брежнєва. А ще за ним десятки мільйонів його підданих, які щиро вважають Україну частиною Росії, українців – частиною російського народу, а українську мову – російською говіркою.
3. На Європу сподіватися марно. Уся її майже сторічна історія після завершення Першої світо-вої війни – це мартиролог капітуляцій. Мюнхен-1938, Ялта-1945, Гельсінкі-1975 – ось віхи цього "славетного" шляху. Своєму останньому "переможному руху" на Схід Європа має завдячувати виня-тково Михайлові Горбачову, адже сама вона нездатна нікого ані визволити, ані захистити.
4. Америка минулого сторіччя тричі ставала рятівником Заходу та демократії. На жаль, сього-днішній хазяїн Білого Дому не дуже схожий на Вудро Вільсона, Франкліна Делано Рузвельта або Ро-нальда Рейгана. Хоча й він, гадаю, не в змозі буде ігнорувати міжнародні гарантії, надані Україні йо-го попередником. Якщо, звісно, встигне.
5. Навіть Путін не наважиться сьогодні просто вторгнутися до сусідньої країни. Його має за-просити на допомогу або "законний" президент України, або хоча б новостворена "держава" на кшталт Південної Осетії. І він має бути впевнений, що його вояків буде радо зустрічати місцеве насе-лення.
6. Щоб мешканці Харкова і Донецька не вітали новий аншлюс, вони мають перетворитися на прихильників незалежної демократичної України. Це дуже важко, адже ці люди не просто "дурні", "затуркані" чи "неосвічені". Вони – інші. За психологією вони "бюджетники", за культурою – мало-роси, за історичною пам'яттю – радянські люди. Це означає, що вони потребують мінімальних, але твердих соціальних гарантій, вільного існування російської культури та збереження радянських пам'ятників і свят. І все це ми маємо їм надати.
7. Єдиний шлях до цього – бюджетна і культурна децентралізація. Якщо Донбас "годує" сьо-годні усю країну, нехай він обмежиться забезпеченням гідних заробітних плат своїм мешканцям. Якщо Одеса вважає себе російським містом, нехай там розмовляють і вчаться російською. Якщо в Харкові бажають бачити пам'ятники Леніну, давайте звеземо їх туди з усієї України.
8. І ще одне. За наших чиновників жоден бюджет нездатний прогодувати нікого, крім них са-мих. Отже, ми маємо, нарешті, створити матеріальну базу громадянського суспільства – європейське законодавство про благодійну діяльність. Нехай церкви і національні громади, вітчизняні меценати та приватні фонди підтримують усіх, хто цього потребує, фінансують школи та лікарні, музеї та біб-ліотеки.
Ми не можемо швидко переробити наших співвітчизників, але можемо створити їм умови для існування в сучасній європейській полікультурній державі. Й усі маємо усвідомити: вони в "нашій" країні жити зможуть, ми в "їхній", напевно, що ні.
Віталій Нахманович, історик
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
