Пролегомени Української революції ІІI

Продовжую виставляти на блог пропозицію політичного маніфесту, яка, на мій погляд, мала б допомогти трохи чіткіше спозиціонувати наше суспільство щодо того, чого ми хочемо, на що реально ми можемо розраховувати і що для цього потрібно зробити. ( І Частину маніфесту див. тут, ІІ Частину маніфесту див. тут)

Наступний розділ стосується формування української ідентичності. Це особливо актуально для нас як країни, яка на 23 році свого існування зіткнулася з іноземною інтервенцією у Криму і ідентифікаційною кризою на Південному Сході. І причиною іноземної інтервенції стала не лише безоглядність агресора, але й слабкий ідентифікаційний зв'язок регіону з материковою Україною. За 23 роки ми так і не змогли досягнути належної і безпечної для існування Української держави ідентифікаційної єдності. Причиною цього, як на мене, є спроби застосовувати застарілі політичні техніки минулого сторіччя. Можна це трактувати як свого роду "політичний романтизм" чи "політичну ностальгію". А можна і як злочинне недбальство чи й провокацію.

Українське суспільство специфічне. І воно повинно шукати свої оригінальні ідентифікаційні моделі. Даний текст пропонує одну з них. Хоча життя, звичайно, саме формує новітню українську ідентифікацію. І цьому служать як майдан 2013-2014 рр, так і Кримська катастрофа. Тому знову і знову повторюю – ми маємо стати народом, який осмислено виходячи з реалій, а не мрій, будує своє майбутнє.

А тому продовжуймо Українську революцію:

Формування новітньої української ідентичності, спільноти та держави

Український народ, який є основою української політичної нації, має велику і гідну історію, але історія новітньої української державності – держави України – набагато коротша і починається з 1991 року.

Це породило ряд проблем. Зокрема проблем з формуванням новітньої української спільноти – української політичної нації – та з консолідацією цієї спільноти на базі новітньої української ідентичності.

Застарілі моделі, які пробують приживити на суспільному тілі різні політичні та громадські сили або не спрацьовують, або мають регіональне застосування. Це призвело до фрагментації українського суспільства за ідентифікаційною чи регіональною ознакою.

Ми бачимо, що продовження експериментів з насаджуванням новітньому українському суспільству неадекватних реальному українському суспільству та сьогоднішньому часу інтеграційних принципів, веде не лише до фрагментації і так мозаїчного тіла модерної української політичної нації, а й до ще більшого його розколу.

На жаль, ми бачимо, що розкол новонародженої модерної української політичної нації став політтехнологією для багатьох політичних сил, метою яких є не майбутнє України а скороминущі вузькокорпоративні цілі. Ми вважаємо таку практику шляхом в нікуди, або шляхом до катастрофи.

Сьогодні модерна українська політична нація перебуває у стані формування. Ми усвідомлюємо проблеми формування української модерної нації на даному етапі. Однак ми не вважаємо ці проблеми чимось специфічно українським. Інші політичні нації також проходили через непрості випробування, формуючи свою ідентичність, свою спільноту і врешті-решт – державу.

Українська нація відрізняється від інших тим, що вона виникла нещодавно – як політична нація вона появилася тільки зі здобуттям Незалежності, а тому сьогодні ми спостерігаємо бурхливий процес її формування, пошуку спільного, пошуку новітньої української ідентичності.

Разом з тим розуміємо, що цей процес ніколи не зупиниться, бо перед нами завжди з'являтимуться все нові і нові виклики – немає застиглих у своєму розвитку націй. Застиглі ж нації стагнують або помирають.

Базою, на якій розбудовується державний механізм є спільнота. Базою спільноти є відчуття спільності, яке має в своїй основі ідентичність.

Без спільної ідентичності немає спільноти. Без спільноти не може бути побудована держава.

Наявність ідентичності посилює спільноту. Спільнота скріплює державу.

Без спільноти держава не має сенсу і не виправдовує свого існування, залишаючись крихкою і недовготривалою.

Без скріплюючої спільноту ідентичності, не існує спільноти. Спільнота, яка не базується на спільній ідентичності – добровільному визнанні індивіда приналежним до спільноти – або ілюзорна, або примусова, а отже й недовготривала.

Ідентичність не може бути сформована насильно. Людина отримує особисту і групову ідентичність або через виховання, або ж добровільно. Накинуті ідентичності, як от "радянський народ", рано чи пізно відкидаються.

Ми всіма силами сприятимемо збереженню і розвитку всіх особистих ідентичностей. Ми вважаємо неправильним накидання будь-кому ідентичностей, яких вони не сприймають. Однак ми розуміємо, що без відчуття спільноти, ми не зможемо збудувати майбутнього ні для себе, ні для своїх нащадків. Тому ми всіма силами сприятимемо формуванню новітньої української ідентичності, яка має сформувати новітню українську спільноту, що втілена у формі держави України.

Тому своїм завданням ми бачимо збереження гідності кожного, збереження його самоідентифікації, якою вона б не була, якщо вона не суперечить загальнолюдським цінностям.

З огляду на державотворчі завдання на даному етапі, після більш ніж двох десятиліть існування незалежної України основним завданням для нас є укріплення новітньої групової української ідентичності, укріплення новітньої української спільноти, а отже, і новітньої української державності.

Ідентичність кожного члена суспільства має декілька рівнів.

Особисті ідентичності членів сучасного українського суспільства різні. І ми вважаємо це нормальним для кожного демократичного суспільства. Ми поважаємо кожного саме таким, яким він є. Ми поважаємо нашу різність і вважаємо її нашим багатством. Ця повага є реалізацією права кожного з нас на самоповагу та повагу до іншого. Для нас, як новітньої української спільноти, вона творить основу комфортності нашої участі в суспільному житті.

Разом з тим в Україні ми бачимо складно організовану систему групових ідентичностей. Як от – регіональних, етнічних, мовних, релігійних ідентичностей, пов'язаних з різною історичною пам'яттю. Ми поважаємо кожну з них саме такою, якою вона є. Ця повага, на нашу думку є основою громадянського миру в нашій країні і відкриває для всіх нас горизонт можливостей. Ми засуджуємо всяку неповагу до будь-якої групової ідентичності як передумови громадянської війни і шляху в нікуди.

Ми різні і в цьому наша перевага, бо ми можемо дати різні відповіді на виклики долі. Ми різні, однак нас єднає спільна доля – наш успіх і поразка будуть спільними. А тому ми приречені на те, щоб попри всю нашу різноманітність шукати спільності.

Пошук спільності не може базуватися на примусі, насильстві чи обмані. Спільноту, на наше глибоке переконання, можна побудувати лише на повазі до нашої різноманітності.

Альтернативою порозумінню є тільки неуспіх. На жаль, останнім часом саме розкол суспільства, відмова від діалогу і взаємної поваги, стали причиною ряду наших поразок та того стану, в якому опинилося наше суспільство.

Ідентичності є продуктом довгого і часто складного історичного розвитку. Їх не можна сформувати одномоментно. Однак нова українська спільнота, яка набула політичного оформлення у вигляді держави Україна 1991 року, поставлена перед викликом формування нової української спільноти, а, отже, і нової української ідентичності.

Цю новітню українську ідентичність не можна побудувати на порожньому місці, як пробували будувати "нову суспільну спільноту – радянський народ".

В сучасній Україні водночас функціонує декілька групових ідентичностей, а, отже, і спільнот. Причиною цього є різний історичний шлях, який пройшли різні регіони країни, різні мовні спільноти країни, різні релігійні спільноти країни.

Ми розуміємо, що процес змін, процес переформатовування ідентичностей та спільнот ні на мить не зупиняється. В Україні появляються нові ідентичності і нові спільноти – і ми вважаємо цей безперервний процес природним, а також свідченням того, що наше суспільство надзвичайно вітальне.

Проте ми хочемо знайти шляхи не лише пошани до особистої та групової ідентичності кожного, але й забезпечити їхнє вільне функціонування через формування рамкової новітньої української ідентичності і рамкової новітньої української спільноти, яка втілена у вільну та успішну Українську Державу.

На даний момент, однією з головних проблем, які має вирішити народ України, є проблема консолідації новітньої української спільноти, яке вимагає формування та поширення новітньої української ідентичності.

На якій базі може формуватися новітня українська ідентичність?

Багато європейських націй, які пройшли подібний шлях раніше, традиційно формували свою ідентичність або на лояльності до монархів (Велика Британія, Франція), або на етнічній спільності (Польща), або на мовній основі (Німеччина), або ж на релігійній спільності (Королівство Нідерланди), або на спільній історичній чи релігійній, майже міфологічній пам'яті (Ізраїль).

Чи можемо ми будувати новітню українську спільноту на вірності "помазанику Божому"-монарху, який єднає націю перед Богом і відповідає за народ перед Ним. У нас немає такого історичного шансу. Збудувати новітню українську спільноту на метафізичній основі неможливо.

Чи можемо ми будувати новітню українську спільноту виключно на етнічній спільності? Ні, бо Україна багата на великі етнічні спільноти, які мають в Україні велику історію. Врешті, автохтон Криму – кримськотатарський народ – називає Крим своєю єдиною Батьківщиною. Тому збудувати новітню українську спільноту виключно на етнічній спільності неможливо. Однак ми розуміємо, що саме український народ робить нашу новітню спільноту українською і він є основою, яку підважувати неприпустимо, бо це призведе до катастрофи. Водночас ми бачимо, що такі спроби є – тому ми всіма силами поборюватимемо ці самовбивчі політичні ексцеси.

Чи можемо ми сьогодні будувати новітню українську спільноту апелюючи лише до "духа мови" – української мови? Сучасне українське суспільство є багатомовним. Багатомовність є фактом, який визначає ідентичність величезної частини нашого суспільства – а тому до неї ми відносимося з всією можливою повагою. Однак розуміємо, що те, що робить нашу новітню спільноту саме українською є українська мова. А тому ми вважаємо, що нею на майбутнє повинен володіти кожен із нас. Проте до цього ми ще маємо пройти певний шлях.

Чи можемо ми будувати новітню українську спільноту на релігійній спільності? Українське суспільство є полірелігійним. Значна частина народу є поза релігійними спільнотами. В Україні немає однієї домінуючої релігії. Є релігії, які традиційно пов'язані з українством і роблять новітню українську спільноту українською – і ми їх шануємо. Так, як і ті релігії, котрі є абсолютними цінностями для інших наших громадян. Разом із тим, ми розуміємо, що збудувати новітню українську спільноту виключно на релігійній спільності неможливо.

Чи можемо ми будувати новітню українську спільноту на спільній історичній пам'яті? На жаль, в сучасній Україні ще не сформувався канон справді цілісної історичної пам'яті. Різні частини країни трактують ті самі події минулого по-різному. Цьому є свої об'єктивні причини. Ми маємо справу з реальним станом розколотої пам'яті, і відповідно, розколотої у цьому сенсі країни – бо недавня історія все ще впливає на сучасність. Не засуджуючи і не виправдовуючи будь-кого, бо це довгий шлях, ми розуміємо, що збудувати новітню українську спільноту на спільній історичній пам'яті неможливо.

Що нам залишається, якщо за нами так багато різного? Що ж нас єднає?

На наше глибоке переконання нас єднає майбутнє. У ньому ще немає розколів, непорозумінь, конфліктів.

Отже, ми бачимо своє завдання у формуванні майбутнього. Яким є шлях формування майбутнього? Ми бачимо його у:

формуванні бачення цього майбутнього – творенні "Проекту ІІІ Української Республіки",

пошуці інструментів, які можуть розбудовувати це майбутнє – формуванні підвалин новітньої української ідентичності, підвалин новітньої української спільноти

і у власне творенні цього майбутнього – переформатуванні української державності, заснуванні ІІІ Української Республіки на нових основах.

Зараз ми перебуваємо на етапі творення "Проекту ІІІ Української Республіки". Ми розглядаємо цей етап не як акт написання плану для українських державців, а як широко закроєний процес спільного мислення. Для цього ми всі разом маємо подивитися у майбутнє і визначити самі для себе, чого ж ми хочемо.

Одним з найістотніших етапів цього "спільного мислення" є згода думати разом. А згода думати разом і є тим спільним, що нас об'єднує. Згода "разом подумати над майбутнім", тепер уже "нашим спільним майбутнім" і є основою НОВІТНЬОЇ СПІЛЬНОЇ для нас всіх, тих, кому не байдужа доля України, УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ.

Традиційно вважається, що порядок формування спільностей починається від спільної ідентичності, виростає до спільноти і лише потім стає спільним громадянством (Німеччина).

Однак історичний досвід показує, що деякі політичні нації формувалися і постійно формуються у зворотному порядку від спільного громадянства до відчуття спільності і набуття спільної групової, а згодом і особистої ідентичності (Французька Республіка).

Який шлях можливий для сучасної України?

З огляду на мозаїчність України, ми вважаємо, що для нас єдино можливим шляхом успіху є шлях від спільного громадянства до відчуття спільності і набуття спільної групової, а потім і особистої ідентичності – тобто ми можемо збудувати свою єдність тільки на громадянському патріотизмі та республіканстві.

Творення Res Publica – спільної (Publica) справи (Res) побудови нашого спільного майбутнього у ІІІ Українській Республіці є єдиним шляхом для новітньої української консолідації.

Тому ми вважаємо, що збудувати новітню українську ідентичність і новітню українську спільноту можна лише почавши зі згоди разом подумати над нашим спільним майбутнім.

А виходячи з вищезазначеного, ми вважаємо, що збудувати новітню українську ідентичність і новітню українську спільноту можна тільки почавши зі згоди що ми є різними і поважаємо цю нашу різноманітність.

Ми вважаємо, що збудувати новітню українську ідентичність і новітню українську спільноту можна тільки на базі громадянського патріотизму та республіканства.

Якою буде новітня українська ідентичність і новітня українська спільнота? Це питання відкрите, і воно повністю у наших руках.

Якщо подивитися у минуле, то ми бачимо, як українство впродовж віків змінювало форми своєї самоідентифікації. Саме завдяки тому, воно не закам'яніло у своїй архаїчній ідентичності, а розвинулося і адаптувалося до світової конкуренції. Таке ж завдання сьогодні стоїть і перед сучасним українським суспільством – знайти форму ідентичності, яка стане живучою і конкурентоздатною у теперішніх дуже жорстких конкурентних обставинах.

Тому ми пропонуємо сучасному українському суспільству власне такий шлях модернізації нашої ідентичності, спільноти та держави – головною метою цієї модернізації має бути не просте виживання новітньої української спільності, а її успішна конкуренція на світовій арені, забезпечення майбутнього не лише сьогоднішньому поколінню, але й поколінням майбутнім.

Саме тому ми пропонуємо разом подумати про майбутнє, нашу спільноту і нашу державу.

Саме тому ми пропонуємо сформувати інструментарій побудови нашого спільного майбутнього, нашої спільноти і нашої держави – знайти те, що нас єднає – новітню українську ідентичність.

Саме тому ми пропонуємо переформатувати нашу українську державність для побудови нашого спільного майбутнього у ІІІ Українській Республіці.

2 листопада 2013

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.