Тарас Возняк www.ji-magazine.lviv.ua

Міст ангелів

08 вересня 2015, 17:27

Хотів би повернутися до теми, яку вже багато обговорювали і, гадаю, що вже все сказали. Здається ми доходимо до моменту, коли рішення кристалізується одномоментно.

Йдеться про вшанування Героїв Небесної Сотні на Майдані Незалежності.

Повністю текст українською мовою тут, а російською мовою тут

Між інтелектуальної еліти періодично пролітає жахлива чутка, що чергові ентузіасти чи церковники, або й того гірше – родичі загиблих Героїв збираються всіяти і Майдан і вулицю Інститутську грибками різномастих капличок з золотими цибулинками.

На щастя ці чутки не справджуються, однак неприємний осад залишається.

Не можна сказати, що Майдан Незалежності є архітектурним шедевром. Радше архітектурним несмаком. Однак вже якось призвичаїлися. Тай два Майдани певним чином неначе легітимізували це творіння "великих зодчих" Кучми та Омельченка з їхнім почтом.

Але навіть такий шедевр, здається, що ми потрафимо здевастувати.

З іншого боку залишається наш обов'язок якось вшанувати Героїв. Не можна до безкінечності з цим відтягувати, бо піде пандемія самосудів, хрестів і капличок, які ніхто не відважиться прибирати. Бо Бога боятиметься, а також якогось "правого сектора", який на цьому спробує нарубати балів.

Отож маємо щось вирішувати нарешті.

Причому це рішення має бути гідним щонайперше самих Героїв Небесної Сотні, але також і нас – молодої політичної нації, що не в останню чергу постала завдяки тому, що вони вознеслися до Неба.

Це не може бути щось в старому совєтському псевдогероїчному стилі. Це має бути щось абсолютно модерне, якась метафора, щось, що спонукає до філософського осмислення феномену Небесної Сотні, щось звернене до Неба, що волає до Неба.

Найгірше, якщо пам'ять про Небесну Сотню вб'ють якимось совковим чи псевдорелігійним кітчем.

Меморіал має стати семантичним текстом, який зможе прочитати кожна людина – чи вона українець, чи ні.

Рік тому, було здійснено чудову акцію – на місцях загибелі героїв було виставлено прожектори, які висвітлили шлях вознесіння їхніх душ до Неба.



Це не Київ – Нью-Йорк. 11 вересня.

І Небеса розверзлися.

Хтось вірить, хтось ні. Проте цей знак промовляє до кожного.

Я втішився, що київська чудесна інсталяція назавжди. Однак вона чомусь зникла.

Так, вона є певним повторенням такої ж інсталяції на місці терористичної атаки на хмародери-двійники світового торгового центру у Нью-Йорку:



Але мені здається, що постійне вмонтовування в тротуар, в асфальт дороги, в косогір таких прожекторів, з написом на ободі, хто тут загинув, є найкращим означенням місць самопожертви і мучеництва Героїв Небесної Сотні. Це безсумнівно краще ніж хаотичне тулення сиротливих хрестиків – як при дорозі, де відбулися ДТП.

Це не дезорганізує руху, не є нав'язливим, і промовляє сучасною мовою.

Однак і це ще не все, що було запропоновано, і з чим варто погодитися.

На Майдані Гідності, особливо в день, коли гинули Герої, особливе місце відігравав (https://www.youtube.com/watch?v=PPiG-Ugcd50) неначе нічим не примітний мостик над вулицею Інститутською. Він весь час відігравав роль певного бастіону, останньої межі, яку здати не можливо.

Михайло Кальницький, член Київської комісії з питань найменувань і пам'ятних знаків, попри те, що він був проти перейменування частини вулиці Інститутської в Алею Героїв Небесної Сотні подав чудову пропозицію. Мені звернув на неї увагу Василь Вовкун, коли я заговорив про спрямовані в небо прожектори.

Отож Михайло Кальницький пише: "Водночас хотів би запропонувати конкретну альтернативу. Частину простору нинішнього Майдану становить металевий пішохідний місток над Інститутської вулицею, котрий з'явився під час реконструкції центральної площі у 2001 році. Офіційного найменування він не має.

У грудні 2013 – лютому 2014 цей міст опинився безпосередньо в епіцентрі подій, просто під ним влаштували барикаду.

Згодом на ньому розмістили гасла й зображення на честь Небесної сотні. Для тих, хто проходить Інститутською вулицею, він саме є чимось піднесеним, "небесним".

Оскільки цей міст не пов'язаний з жодними адресами і його назва не фігурує у чиїхось паспортах чи реєстраційних актах, то тут, очевидно, і витрати на нову назву є суто символічними, і обговорення значно спрощується. То чи не доцільніше буде найближчим часом саме його найменувати – Міст Небесної сотні...?

А надалі було б варто зробити цей міст також частиною того меморіалу, що має з часом увічнити на Майдані перемогу захисників права, честі й гідності над силами беззаконня."

Цю ідею варто розвинути. Можливо інсталювати на мості фігуру ангела чи ангелів, що возносяться в небо.

Варто осмислити семантику мосту як переходу. Але також і мосту, який є своєрідною брамою. Брамою і аркою.

Тим мостом душі Героїв перейшли на Інший Бік. І хто як не ангели мали їх там зустрічати.

Але так само цей міст став і їхньою тріумфальною аркою – символом їхньої Перемоги – "Смертію смерть поправ".

Можливо, це наша перша українська тріумфальна арка. В Парижі їх аж три. Вони стали однією з головних містобудівних осей Парижа, які втілили ідею шляху Франції до Свободи

Першою стоїть Тріумфальна арка Карузель (Arc de Triomphe du Carrousel), яку Наполеон наказав звести 1808 року на честь перемоги під Аустерліцом:



Другою є завершена 1936 Тріумфальна арка (Arc de Triomphe de l'Étoile) під якою в пам'ять про тих, хто загинув у Першій та Другій світовій війні горить Вічний вогонь і є Могила Невідомого солдата. А сама площа перейменована на площу Шарля де Голя:



А завершує вісь Модерна Велика Арка Братства (La Grande Arche de la Fraternité) відома як велика арка Дефанс (La Grande Arche de la Défense). Архітектор Йоган Отто фон Спрекельсен (Johann Otto von Spreckelsen) бачив її як варіант Тріумфальної арки XX сторіччя, присвяченій ідеям гуманізму:



Але це не лише містобудівні ідеї, а осмислення самої ідеї Франції, її важкого, кривавого шляху до того ж гуманізму. Ці нанизані на одну вісь (вісь історії?) арки є втіленим і камінь, бетон, метал і воду омисленням історії, а не гробівцями історії.

Ми, звичайно не маємо можливостей Наполеона чи Барона Османа (Georges Eugène Haussmann, 1809-1891), який модернізував архітектоніку Парижа. Чи хоча б Спрекельсена.

Проте, навіть на Майдані Незалежності ми вже маємо дві арки, які окреслювали територію Свободи, коли стояв Майдан Гідності – Лядські (Печерські) ворота з Архангелом Михаїлом та власне міст на Інститутській. Зрештою вони теж лежать ледь не на одній осі. І Лядські ворота теж були своєрідною останньою барикадою. На щастя не настільки кривавою.

Лядські ворота:



З Архангелом Михаїлом (якість ліпнини не оцінюю – тепер це пам'ятник історії)

Міст на вул. Інститутській:



Байдуже, що вони не такі помпезні, як у Парижі. За ними не менше героїзму. І для сучасності і України, і навіть Європи, як на мене, вони відіграють набагато більшу роль, ніж тепер вже туристичні об'єкти у Парижі.

Аналогів можу наводити багато. Арка – це традиція, яка сягає імператорського Риму. Арки вшановували тріумфаторів – Воїнів і Переможців. А такими є Герої Небесної Сотні.

Разом з тим, міст – це й шлях до нового. В Будапешті поставлено зворушливий пам'ятник вбитому сталіністами лідеру Угорської антикомуністичної революції Імре Надю (Nagy Imre, 1896-1958). Теж на мостику. Скромному мостику, що веде з минулого у майбутнє. Угорщина цим мостиком пройшла. Тепер наша черга.

З іншого боку цей мостик розділяв, і, здається і досі розділяє дві суспільні сфери.

З одного боку – Народ, символом якого є Майдан Незалежності не просто як площа, а, з огляду на новітню українську політичну традицію, – новітній український суспільний інститут – майдан як політичний інструмент в руках Народу. Тому цей міст окреслює і межі вічевої площі, агори.

А з іншого боку – Владні інституції, більш просто – Влада, те, що ми метафорично називаємо "вулицею Банковою". Розумію, що наражаюся на спротив теперішніх мешканців цієї вулиці у найширшому сенсі слова – від Адміністрації президента до Уряду та Верховної ради. Однак, якщо вони погодяться, що ця межа таки є, то тим тільки підтвердять, що щось на "банківській" змінюється. А, якщо ні, – ну, то ні...

Взимку 2013-2014 під мостом стояла барикада, яка унаочнювала цю межу. Палаюча межа. Тепер її немає. Але вона є. Хоча невидима.

І, очевидно, буде завжди.

І це правильно і нормально.

В здоровому суспільстві.

Досить з нас цього лицемірного "Единения партии и народа". Ми не Південна Корея. І навіть не Російська Федерація, де народ любовно підліг під владу.

Тай історія в Україні може ще, ой, як розвернутися. Тому...





І це ще один символ цього мосту. Символ, який повинен нагадувати Владі, всякій Владі, що за цим мостом, освяченим смертями Небесної Сотні на неї завжди чекає Народ. Далі – територія Народу.

Зрештою, саме це хотіли показати своєю відвагою загиблі Герої.

Гадаю, що це моє скромне нагадування про ідеї, які не є моїми, нарешті кристалізує думання в цьому, як на мене, багатому на знахідки і рішення напрямку.

Спробуймо осмислити смерті Герої. Спробуймо матеріалізувати це наше осмислення по новому.

І може, й нас колись торкнуться десниця Ангелів Небесної Сотні.

Важливо зауважити цей легкий непомітний доторк.

Не змарнувати.

Таке трапляється дуже рідко.

І не з кожним народом:



Це теж Нью-Йорк. Там люди вірять.

powered by lun.ua
Уряд реформ406 Корупція1348 Зеленський30 Україна та Європа1094 Aтака Путіна1232
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter