Україна – нейтралізація повзучого перевороту
О Боже, як заквичав наш басистий кабанчик. Як заметався. Бо ж смалити будуть – а таки будуть.
А також багато депутатиків, навіть з тих, хто проголосував за затримання Мосійчука, отямившись і подивившись в дзеркало, кинулись пищати на тему правосуддя і регламенту.
Одна депутаточка від крайньо інтелігентної партєйки пропищала – то що, і за мною дивляться? Саме так, голубонько, бо ми ж тебе найняли. Не ти нас.
Тут і вже ганебні ветерани національно-визвольних змагань кинулися захищати вже авто затриманого. Під кінець життя... Навіть завершити свій земний шлях з гідністю не здатні. Жалюгідні. І за що?
Але ніхто за кілька років нічого не писнув про абсолютну фейковість неначе "партєйки" Радикальної партії Ляшка, ніхто за кілька років нічого не писнув про пустопорожність та постановочність всього з нею повязаного. Хоч і інші партєйки-фейки, чого гріх таїти, мало чим кращі.
І найголовніше – ніхто не писнув про народець, який з гиком кидався обирати таку хамоту з вилами до Верховної ради – вибачте, але є таке слово в українській мові. Термінологія має відповідати матеріалу.
А справді печально тому, що все це повториться. І не один раз... Бо проблема не у Ляшку чи Мосійчуку, а в нас самих.
Однак цей удар був зовсім не по басистому кабанчику. За останні два тижні події на політичному театрі військових дій замиготіли з вражаючою швидкістю.
Чому? Тому, що вибори? Тому, що літо завершилося?
Так – і вибори важливі. Ну, і літо завершилося. Але справа не в тому:
Путін вичерпав можливості військового пресингу на Україну. Ні, я далекий від ілюзій, що Путін не має військової можливості розчавити Україну. Має. Однак він вже не може, при загальній згоді всіх учасників фарсу, який називається "відсутність російських військ в Україні" (навіть у Криму, очевидно, немає) і у якому бере участь не лише Росія Путін, а й українська влада далі вчепившись в антитерористичну операцію, ОБСЄ, яке ну зовсім вже сліпе, і чи не всі наші вагомі західні союзники. Це у них гра така.
Однак повернімось до посутнього – Путін не має військових інструментів упокорення України. Його військовий "план А" провалився.
Тому й креативить – влаштовує цирки з грецькою Сірізою, гонить в ЄС орди втікачів з Сирії, розпалює війну у Ємені – хоче розміняти Україну, а насправді вже власну шкірку, хоч на щось.
Ну і, це вже банальність, шукає інструментів для внутрішньої дестабілізації України.
Якщо хтось скаже, що цими інструментами є якісь бунтівні батальйони чи терористи одиночки, то явно занизить масштабність проблеми, яку потрібно вирішити Путіну в Україні.
А яке це завдання? Завдання, яке ставив і ставить перед собою Путін – повністю змінити весь політичний ландшафт в Україні – назвемо його "планом Б". Як? Призвести до такої парламентської кризи, яка призведе до нових парламентських виборів.
Але ж яка нова політична партія мала б стати наступною парламентською більшістю, яка потрібна Путіну?
Якщо скажете, що Опозиційний блок, то сильно розсмішите. Після катастрофи Януковича і харакірі Криму та частини Донбасу вона не здатна стати більшістю. Путін сам виштовхав з України свій електорат. Потім отямився, коли авантюра з Новоросією не пройшла. Тепер він пробує ввібгати оцупки окупованого Донбасу в Україну. Але намарно. Україна комизиться. Порошенко комизиться.
Тоді хто може стати наступною парламентською більшістю, яка потрібна Путіну? До нього є три вимоги:
Це той, хто реально може перемогти на парламентських виборах.
Це той, хто не викликатиме у українського електорату агресивного відторгнення.
Ну і це той, хто буде "договороспособным" для самого Путіна.
Яка це політична сила? Блок БПП відкидаємо як "недоговороспособный" і узалежнений (на щастя) від західних партнерів України.
Самопоміч не дасть ради – не та вагова категорія.
Тоді хто? А другим за рейтингом у нас хто? Саме так – знову безсмертна птаха-фенікс Батьківщина. Отак попри війну непомітно підкралася і ніжно дихає в потилицю БПП та й самого Петра Порошенка.
І саме це є відповіддю на запитаня, що ми насправді спостерагіємо – чи політичне тролення ВО Свободи та Радикальної партії, чи щось інше.
Як на мене, то інше. Путін пробує своїми явними чи не явними методами переформатувати Верховну раду України. Найкращим інструментом для цього є партія Батьківщина. Принаймні на його місці, з того, що є, я вибрав би саме її.
Це "план Б мінімум". Однак навіть, якби такий фантастичний план удався і ядром у новообраній Верховній раді стала б гіперпопулістська партія "Батьківщина", то все одно Путин тим самим не вирішує всіх проблем.
Попри всі декларації та Конституцію, ми de facto є президентською республікою. І це є головною проблемою Путіна. Бо Президент України Петро Порошенко для Путіна "недоговороспособный" – повністю залежить від Заходу, і не має "історії стосунків" з Путіним, які б робили з нього маріонетку. Фабрика солодощів у Липецьку – не лот у такій грі. Тому на думку Путіна Порошенко комизиться – одним словом з різних причин для Путіна він не форматний.
Тоді хто? У кого з політичних важковаговиків найбільша "історія стосунків" з Путіним? На кого в нього найтовща папка?
Ви вгадали – це та сама Юлія Тимошенко. З чудесною біографією, з чудесним рейтингом, який росте – бо ж український народ засадничо безпам'ятний.
Отож "планом Б максимум" для Путіна, будь я на його місці, було б не лише розхитування парламенту, але й перевибори президента.
Коли хочемо щось зрозуміти, то маємо уважно слідкувати за руками політичних наперсточників.
Кого Путіну потрібно просувати на вершину влади в Україні, як на мене, зрозуміло. Ну не Добкіна ж.
А тому політичну силу і кандидатуру, на яку ставить Путін, він буде берегти як зіницю ока. Щоб передчасно не спалити. А для вирішення тактичних питань і брудної роботи використовувати всяку політичну дрібноту.
Яку?
В парламенті "страму не имеющих" радикалів – вони мали б почати розвалювати більшість, на яку молиться народ. Бо ж "Боже нам єдність подай" – ніхто не відміняв. "Батьківщина" не може починати розвалювати цю сакральну "єдність" – її справа зачаїтися в більшості і вичікувати.
А на вулиці "страму не имеющее" воїнство ВО Свобода. Їх теж не жаль. Тим більше, що "історія стосунків" верхівки партії з Путіним у них теж чималенька. І взагалі – не шкода. Для Путіна, і не лише, це лише розхідний матеріал. Тай взагалі – проголодавшись без доступу до бюджетів, вони кинуться на будь-яку кинуту їм кістку. Це я про керівництво цієї партії.
Як працює така конструкція?
Повернімося до 30 серпня. На вулиці "народна революція" від ВО Свободи, у Верховній раді "буза" Радикальної партії. Ну і в засаді до останнього моменту Батьківщина.
Однак щось не спрацювало. Не знаю, хто зірвав цю доволі прозору політичну провокацію? Це справа суду. Але не у метальнику гранати справа. Боюся за його життя. І життя ще двох...
Був би несправедливим, якби не сказав і про "удар у відповідь". Не маю ілюзій щодо парламентської більшості і самого Президента. Вони політики, і тим все сказано.
Але 30 серпня з-під цієї чудової трійці пана Путіна вибили одну підпірку – ВО Свободу.
А 17 вересня, арештувавши Ігоря Мосійчука, вибили ще одну – Радикальну партію Ляшка. І знову сьогоднішнє метання Юлії Тимошенко – на жаль дефолту немає. Плани відкладаються. З страху голосує за арешт Мосійчука – знову в засаду.
Ну, можемо сказати більш коректно – не вибили, а нейтралізували.
Хоча удар, як на мене, був не по ВО Свободі чи Радикальній партії Ляшка, а по Батьківщині та Юлії Тимошенко.
Чи по гіпотетичному "плану Б" Путіна – звичайно, якщо б я був ним:)
Як то кажуть, хто хоче бачити, хай слідкує. За руками політичних шулерів. Далі буде ще цікавіше.
Ну і останнє – все чиста футурологія і не має нічого спільного з дійсністю:)
Всі співпадіння імен та прізвищ випадкові:)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
