Тарас Возняк www.ji-magazine.lviv.ua

Катерина Настоящая: Адаптація переселенців в різних регіонах України: проблеми і тенденції

30 жовтня 2015, 14:39

Сьогодні у Львові вкотре підняли проблему 1,5 млн. українських біженців з Донбасу і Криму, яких сором'язливо називають внутрішньо переміщеними особами. У нас все називають сором'язливо – і війна не війна, а АТО, і біженці не біженці, а ВПО. От сірійці – це біженці. А наші – так, – махорка, як казали колись. Для нашого уряду ця тема, звісно, не нова і не гаряча. Порятунок потопаючих, звісно, справа самих потопаючих. Тим не менше "Карфаген має бути зруйнованим" – тому маємо знову і знову піднімати цю тему, що й роблю. А тому пропоную тези круглого столу, що відбувся сьогодні:

Отож: Катерина Настоящая: Адаптація переселенців в різних регіонах України: проблеми і тенденції

"Описуючи ситуацію хочу виділити ряд вузлових моментів, принципових для розуміння загального контексту.

Байдужість держави Аналізуючи адаптацію переселенців взагалом на основі інформації яка отримана нами вже в вересні-жовтні, потрібно відзначити той факт, що держава проблемами переселенців особливо не переймається. Це підтверджують і дані досліджень фонду Відродження проведених в січні – квітні 2015. Так ведеться реєстрація, видається одноразова допомога у розмірі орієнтовно 450 гривень, у разі повної відсутності якихось ресурсів і при форс-мажорних обставинах надавалося тимчасове державне житло (санаторії, бази відпочинку), діти переселенців без проблем і часто без документів прийняті до освітніх закладів інших міст України і т.д. і це...власне все. Адже війна закінчується, то і тепер про переселенців можна забути – така ймовірно логіка можновладців, які не пропонують результативних програм підтримки ВПО. Досі нема державного сприяння у працевлаштуванні переселенців – тією проблемою яка залишається у них зараз головною, нема особливих умов підтримки малого і середнього бізнесу, пільг при отриманні медикаментів чи освітніх послуг в сфері вищої освіти (пільгових гуртожитків і т.д.). Неодноразово доводилося чути на фокус-групових дискусіях і приватних розмовах з переселенцями про те, що держава сприймає їх людьми "другого сорту", демонструючи байдужість і зневагу. Таке ставлення до себе потужна частина ВПО пояснює тим, що їх винуватять у розпалі війни, саме вони – винні у кровопролитті у рідних містах. Звісно більшість з подібним твердженням не погоджуються, хоча і намагаються тих хто їх в цьому винуватить зрозуміти і виправдати. Іноді ці виправдання відверто віддають нотатками іншого синдрому – стокгольмського, що однак характерно все-таки лише для невеликої частини ВПС. Цьому сприяє і надмірна забюрократизованість процесу отримання державної допомоги, величезні черги і неорганізованість. "У пастці пропагандистської війни. Покинуті. Розчаровані. Затавровані". Дослідження здійснила міжнародна організація "Інтерньюз" у період з 20 по 30 січня.

Посттравматичний синдром Посттравматичний синдром загострюється також і тим, що в рідній країні майже половина опитаних переселенців чомусь і досі відчувають себе зайвими (знову пошлюсь на дані січня – квітня 2015) навіть в контексті вже не тільки державної, але і суспільної підтримки. Хоча саме суспільна підтримка, громадські ініціативи, діяльність різноманітних фондів і приватних осіб тільки і дозволяє говорити про те, що переселенцям таки допомогають. Одже ми маємо справу не скільки з об'єктивними оцінками, скільки з реальним посттравматичним синдромом, наслідками якого є зневіра, депресія, відсутність ініціативи І ця ситуація навряд суттєво змінилася за цей термін, ну хіба що трохи. А так більша половина переселенців – учасників ФГД і досі перебуває в цьому стані, в стані очікуванні якогось іншого майбутнього, певному психологічному ступорі, коли те "завтра" якого прагнеш, ще уявно далеко, а конкретна реальність не дає приводів для оптимізму. Подібний стан звісно не сприяє ініціативам щодо пошуку роботи і успішній адаптації загалом, тому єдине що мотивує більшість до фактичного виживання – це діти. На відміну від батьків діти в більшості адаптуються швидко і успішно, звикають до нової школи, легко заводять нових друзів.

Відсутність працевлаштування Не можливість знайти нормальну роботу – один із факторів стану депресій. І не тому що роботи немає, а тому що немає тієї яку б хотілось. Так на низькооплачувані роботи вчителі зі стажем, головні бухгалтери підприємств і успішні приватні підприємці йти не хочуть, тому поки поставали на біржу в очікувані чогось ліпшого (що їх до речі більш-менш підтримує, адже більшість із них мали непогану зарплатню). Чому ж переселенців так неохоче не беруть на роботу? Так згідно даних за січень-квітень 2015, майже половина опитаних роботодавців відповідаючи на питання "чому вони не беруть на роботу переселенців" поскаржилась на відсутність вакансій, ще майже третина висловила побоювання що ВПО можуть раптом змінити місце проживання і кинути роботу і це проти того, що 73 % роботодавців Луганщини згодні брати на роботу переселенців і ще стільки ж з тих хто взяв нарікань до їх роботи не мають. Але якщо на Луганщині ситуація з роботою ще більш менш і реальні причини через яких на роботу переселенців не беруть це дійсно відсутність вакансій, то в інших регіонах, за свідченнями ВПО мають місце інші причини – зокрема непевність роботодавця в стабільності робітника і як, вбачають де – які особливо вразливі навіть політичні причини. Варто зазначити в плюс, що така тенденція не є масовою. Що ж до вакансій які пропонуються переселенцям, то це переважно -, будівельники, касири, колгоспники.

Географія переміщень і поселення Закономірно, що зараз найбільша кількість переселенців умовно остаточно осіла на прикордонних до рідного дому територіях, однак до цього часу вони в більшості всі активно переміщались в межах країни. Настільки активно, що підрахувати їх кількісно складало проблему. Це відбувалось ще і тому, що частина ВПО реєструвались, а потім від'їжали. Або просто приїзджали зареєструватись. Досі наприклад звести кількість тих же дітей виїхавши з окупованих територій саме в Україну і заїхавши таки в неї, а не в Росію не збігається. Території з найменшою кількістю переселенців – це Західна Україна. Сумарно близько 20 тисяч, Київ близько 40 тисяч і стільки ж в області, В Одесі 83 тисячі, в Миколаєві 61, Луганська ж і Донецька області прийняли заразом близько 323 тисячі. Розселення саме поблизу колишньої домівки є абсолютно природним, але разом з тим пояснюється і причинами політичного характеру. Майже половина учасників ФГД жалілися на те, що чим далі від дому тим не комфортніше – частіше випадки дискримінації, відмови у поселенні чи в роботі. Щоправда оцінити об'єктивність подібних тверджень статистично поки ніхто не брався, тому показником подібних тенденцій може стати фактор лекгодоступності аренди житла."

далі тут

powered by lun.ua
Aтака Путіна1245 Корупція1366 Уряд реформ410 Україна та Європа1103 Зеленський41
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter