Середньотерміновий політичний прогноз для широкої Європи
Або зимова казка Краю вечірнього сонця
Повністю текст тут
Отож, відшуміли новорічні свята. Напередодні прийнято підбивати підсумки попереднього року. Ну і робити якісь прогнози на майбутнє.
Більшість світу святкує офіційний Новий рік за Григоріанським календарем з 31 грудня на 1 січня. Однак в деяких країнах все ще за інерцією зберігають прив'язаність до Юліанського календаря і відзначають більш приватний Старий Новий рік – саме визначення є оксюмороном.
Однак майже ніхто не підбиває підсумків і не пробує робити якісь прогнози, беручи за пуанту Старий Новий рік.
Я спробую. Хтось може побачити у цій спекуляції старо-новорічний жарт. А хтось і той жах, який може нас чекати.
Зрештою, якщо хтось ще читає у наші "просунуті" часи "Зимову казку" Гайнріха Гайне, той зрозуміє:)
Отож:
Гадаю, що в найближчі кілька років, наш звичний світ сильно зміниться. Він вже зарухався – кілька років тому уявити собі російсько-українську війну чи російську інтервенцію в Сирії було неможливо. Так як раніше терористичний напад на Америку. Чи цунамі Бог зна звідки прибулих мігрантів, що накотилося на Європу.
Але це тільки наслідки фундаментального зсуву суспільних настроїв. Померло чи помирає багато великих ідей. Серед них і ідея універсальності демократії. І ідея створення під видом ЄС Сполучених штатів Європи. Ці ідеї стають сиротами. Вони вже не надихають.
Джордж Буш (молодший) (George Walker Bush), здається, був останнім американським президентом, який, попри всі прагматичні нафтогазові розрахунки, таки вірив у те, що демократія є універсальним благом, до якого прагнуть всі. А тому був одержимий місією поширення і захисту демократії.
Ангела Меркель (Angela Dorothea Merkel), здається, є останнім великим європейським політиком, який розпачливо рятує європейську ідею – хоч багато хто вважає цю ідею тільки видозміною німецької експансії. Інші європейські політики зловтішно спостерігають як проект ЄС грузне в болоті дрібничкових інтересів.
Громадяни стають все байдужіші до участі у політичному житті. Все менше і менше беруть участь у виборах. І найтрагічніше, що у політичному процесі не хоче брати участі молодь, якій жити у світі, який облаштовувати вони не хочуть. І тоді маргінальна меншість вирішує долю країни. Чи це пенсіонери, як в Україні, які вже чверть століття формують державу для себе. Чи ображені ЄСом маргінали, що впадають в націоналістичну істерію, як в Угорщині чи Сербії. А тому неможливе для людей розумних стає можливим – і російська окупація Криму, і публічне, при поліції, ґвалтування жінок перед Кельнським собором. Світ інфернальний стає світом реальним. Вилазять "бєси" Достоєвського – світове підпілля.
Американці все менше цікавляться світом. А європейці все менше цікавляться своїм майбутнім. Є тільки сьогодення.
В Європі щораз більш популярним є євроскептицизм і він вже не є академічною фрондою, а, як не сумно, політичною реальністю в таких країнах, як Греція, Угорщина, Польща і традиційно Велика Британія.
Цей старо-новорічний жарт з одного боку є жартом, а з іншого дещо гротескною спробою заглянути за куртину того майбутнього, яке нам всім готує і наша байдужість до своєї ж долі, і цинізм політиків, які потрафляють і цій байдужості і обмеженим провінційним націоналізмом та популізмом.
А тому:
США: Після провального президентства демократа Барака Гуссейна Обами (Barack Hussein Obama) у США очікується прогнозована зміна влади і дуже ймовірно, що президентом стане ортодоксальний республіканець. Оскільки попередній президент не спромігся на мінімальні перемоги на міжнародній арені – виходячи з динаміки розвитку подій можна очікувати, що Близький Схід повністю охоплять громадянські війни, а Схід Європи просто кинуть напризволяще, і він буде беззахисним перед Росією, яка, тим не менш, розпадатиметься. За час президентства Барака Обами в США, на відміну від Канади, так і не запропонували стагнуючому ЄС якогось проривного формату співпраці – не створили навіть зони вільної торгівлі з ЄС. Ба, більше – США все більше дистанціювалися від впливу на події, що відбувається у Європі. Тому американське суспільство, втративши надію на поширення демократії як універсальної цінності у світі, просто втративши інтерес до світу, очевидно, що завершить з цим місіонерством. Фактичні поразки у війнах з Іраном, Іраком та Афганістаном спонукають США більше не дозволяти втягувати себе у ці авантюри. Тим більше, що в Європі майже всюди передбачається прихід до влади націоналістів та популістів, які будуть демонструвати "втому" від сімдесятирічної американської "опіки". Тому ймовірно, що американське суспільство почне замикатися в самому собі. А тому очевидно обере президента-ізоляціоніста – на сьогодні найбільше цим очікуванням відповідає Дональд Трамп (Donald John Trump). На жаль іншої реальної кандидатури республіканці за останні роки президентства Барака Обами не висунули.
Які можуть бути глобальні політичні наслідки повернення американського ізоляціонізму?
США, після 70-річної присутності і відповідальності, почнуть остаточно виводити свої війська з Європи, залишаючи її на відповідальність самих європейців.
США будуть все більше дистанціювалися від стратегічного партнерства з Ізраїлем, по суті залишаючи його сам на сам з арабським світом.
США відмовляться від посередництва в конфліктах на Балканах та в широко тлумачній Східній Європі – від Одри до Волги.
ЄС і далі втрачатиме привабливість для самих громадян країн-членів ЄС. Антиєвропейський демарш Греції був тільки першим дзвоником. Європейська ідея все менше і менше надихає власне європейців. Її вбили калькуляціями. Тому національні лідери вже значною мірою переорієнтувалися на національні проекти. Причому цих проектів ставатиме все більше – бо регіональна політика ЄС не лише ослабила держави, але й підняла регіони. Тепер ці регіони, особливо, якщо вони ще й співпадають з національними анклавами, творитимуть нові об'єднання і прагнутимуть утворювати нові національні держави.
У Європі майже всюди, з огляду на національний і соціальний егоїзми спричинені масованою навалою мігрантів з півдня і сходу, очікується прихід до влади або правих, або популістів. Всі вони апелюватимуть до більш соціально орієнтованої політики, хоча за відсутності ресурсів ця політика буде чистим популізмом. До якогось часу ці політики, як у Греції, будуть пробувати вичавити останні ресурси з ЄС.
Все це відбуватиметься на тлі подальшої деструкції Близького та Середнього Сходу, Середньої Азії та Північної Африки – а, отже, на тлі подальших цунамі мігрантів, яких слабкі інституції ЄС чи окремих національних держав, навряд чи зупинять.
А також це все відбуватиметься на тлі все ширшої терористичної війни всіх проти всіх, коли вже стає незрозуміло, хто ж нападає і на кого. Інколи терористичні атаки набуватимуть пароксизмічних форм.
Це підсилить і так потужні ізоляціоністські настрої, які набиратимуть форм локальних націоналізмів та соціальних егоїзмів. Саме тому залякане і маніпульоване населення обиратиме націоналістів та популістів.
У Франції і далі слід очікувати нових терористичних атак. Франція, як і США, знакова країна – колиска європейської демократії. Тому противники демократії та європеїзму у всіх його формах підсвідомо обиратимуть саме Францію та Париж метою своїх терористичних атак. Очевидно, що псевдоісламістські атаки йтимуть з багатьох джерел. Не лише з Близького Сходу, але й з Росії. Попри відносний успіх на останніх виборах, навряд чи голлісти і соціалісти справляться з цим викликом. Тому відповіддю деморалізованого і маніпульованого таким чином французького суспільства стане прихід врешті решт ультранаціоналістичного Національного фронту (Front National) на чолі з Марін Ле Пен (Marine Le Pen).
У Німеччині політична ситуація стане контрастною і ще більше віддалить землі між собою. Курс Ангели Меркель на великий і тісно пов'язаний євроінтеграційний проект розкритикують навіть у її Християнсько-демократичному союзі Німеччини (Christlich Demokratische Union Deutschlands). Кілька земель ФРН "замкнуться" в собі. Баварія на традиціоналістській католицькій основі не прийме модернізації Німеччини. Натомість Саксонією опанують націоналістичні і ледь не реваншистські настрої. Очікується, що вони поставлять питання про подальшу федералізацію Німеччини і відмовляться фінансувати програми Європейського Союзу. Федеральний уряд і новий канцлер ще чинитимуть опір регіональному егоїзму і короткозорості – бо ж великий євроінтеграційний проект перш за все вигідний для Німеччини – проте слабнутиме.
Можна очікувати, що з огляду на загальну динаміку політичних процесів і відсутність механізмів колективної безпеки (ОБСЄ себе до того часу повністю дискредитує не лише у Грузії, Україні чи Молдові, але і у Країні Басків та на Балканах) в Німеччині все більше підніматимуть питання повернення втрачених східних територій. І знаковою територією, про яку йтиметься, з огляду на слабнучу Російську Федерацію, буде Східна Прусія – Калінінградська область.
...
У Росії старіючий Путін, рятуючи себе, і не маючи змоги втримати ситуацію, з огляду на об'єктивно низьку ціну на енергоносії (нафта в коридорі 30-40$), радше за все спробує "легітимно" передати владу ультраправим. Політичного клоуна Владіміра Жиріновського у цій частині політичного спектру замінять справжні праві російські націоналісти і православні фундаменталісти. Хоча структурно все одно політична конструкція Росії опиратиметься на кістяк силовиків. Ветеранам Путіна залишать їхні статки і статус.
Ріст російського націоналізму викличе неоднозначну реакцію у національних анклавах. Перш за все у Татарстані, який все більше дистанціюватиметься від Москви. Можливо він дійде і до проголошення національного суверенітету. Проблемою Татарстану є його "острівний" характер. Тому він, радше за все залишиться в конфедеративних стосунках з Росією.
Росії не вдасться втримати Північний Кавказ, де очікується створення Кавказького халіфату у складі Дагестану, Чечні, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії.
Що стосується Середньої Азії, то Росія повністю вийде з цього регіону. Для цього може бути дві причини – і падіння постсовєтських геронтократичних диктатур, і піднесення ісламізму, і тиск Китаю.
Проте Росія і далі утримуватиме стагнуючий Крим та окуповані нею райони Донбасу. Хоча залишить напризволяще Придністров'я, оскільки технічно не матиме змоги його утримувати. І воно, як нічийна земля, опиниться між Румунією, яка його "візьме під захист" Молдову, та Україною.
Разом з тим Росія розбереться з незалежністю Білорусі - Аляксандра Лукашенко вивезуть у Підмосков'я, туди ж куди й Віктора Януковича. Протести білоруської громадськості навряд чи будуть значними.
З Білоруського федерального округу Росія буде пробувати пробивати коридор до проблемної Калінінградської області. І справа навіть не у спробах Німеччини підняти нарешті питання Східної Прусії. Калінінградська область дійсно потребуватиме підтримки, бо остаточно погрузне у руїні. І тут Росія може стикнутися не лише з інтересами Литви, через яку вона вимагатиме пробити коридор, але і з Польщею, яка підніме питання населеного поляками Віленського краю у Литві.
Разом з тим можна очікувати, що російські націоналісти, користуючись відсутністю американців та безсиллям європейців, "візьмуть під захист" Східну Естонію – міста Нарва та Тарту, повністю окупують Латвію. В Балтії залишаться незалежними частина Естонії і Литви.
В Італії, з огляду на масований наплив втікачів з Північної Африки, на півночі очікується перемога неонацистської та сепаратистської "Ліги Півночі" (Lega Nord) на чолі з Маттео Сальвіні (Matteo Salvini) а на півдні популістсько-націоналістичної партії Сільвіо Берлусконі (Silvio Berlusconi) "Вперед Італіє" (Forza Italia). Що поза всяким сумнівом призведе до розколу Італії на північ і південь. Хоча на першому етапі Італія, радше за все, буде конфедерацією.
Проте однією з істотних проблем для її південної частини – Сицилії і Калабрії очікується безперервний потік мігрантів з Маґрібу, який поступово арабізуватиме південь.
У Бельгії... Повністю текст тут
В Іспанії... Повністю текст тут
У Польщі... Повністю текст тут
У Греції... Повністю текст тут
У Сербії... Повністю текст тут
Натомість у Хорватії ... Повністю текст тут
Можна очікувати, що фактична розділеність Боснії і Герцеговини... Повністю текст тут
У Румунії Повністю текст тут
Вихід США з Близького Сходу може призвести до широкомасштабної війни шиїтів та сунітів – а по суті Ірану та арабського світу. Це протистояння триває сотні років і невдовзі воно може просто набрати нової форми. Це протистояння підпалить весь Схід – від Пакистану і Афганістану до Сирії та Туреччини.
Ця широкомасштабна війна викине в Європу та Північну Америку ще більше мільйонів втікачів. Разом з тим потече і ріка втікачів з Центральної Африки – вони теж втікатимуть від агресивної і динамічної експансії радикальних форм ісламу.
ЄС вже не може справитися з цими процесами. Причиною є крайня інфантильність країн-членів ЄС, які не тільки згаяли час, впродовж десятиліть ховаючись від проблем під політичну парасольку США та НАТО, але й не створили своїх силових структур, не подолали національні націоналізми та національний егоїзм.
Очікуваний масований прихід до влади в країнах ЄС правих і лівих популістів та націоналістів буде спробою порятунку через втечу з тонучого корабля.
Як очікується, першою ЄС елегантно покине Велика Британія. Зрештою, це не врятує її від розпаду – Шотландія, з огляду на економічні проблеми Англії та Уельсу, вийде з Об'єднаного королівства.
Синхронно, щоправда поступово – посегментно – з ЄС очікується "м'який" вихід очолюваних націоналістичними політичними силами Франції, Угорщини, Польщі.
Складнішою може стати ситуація країн, які не збережуть свою єдність – як от Бельгія, Іспанія, Італія. Вони можуть "виходити" чи "залишатися" в ЄС окремими територіями.
Очікується, що Північна Італія, очолювана "Лігою Півночі", вслід за Францією вийде з ЄС. А корумпована Південна Італія, все ще безнадійно розраховуючи на економічні потоки з ЄС, там цинічно залишатиметься.
Незалежна Каталонія може навіть проситися в ЄС, трактуючи членство в ЄС як хоча й ілюзорну, проте хоч якусь гарантію незалежності.
Тим самим шляхом спробує піти і Корсика, яка боротиметься з французьким жорстким націоналізмом, проте методами радше терористичними, ніж політичними, як Каталонія.
Взагалі такі нові незалежні чи напівнезалежні території, як Каталонія, Валонія, Фландрія, Корсика, Бретань, Баварія, Саксонія, Шотландія педалюватимуть просування нової конструкції ЄС – як ЄС-регіонів, а не країн-засновниць.
Натомість Греція до останнього пробуватиме скористатися з решток бюджету ЄС, а тому не виходитиме з його складу.
Можна передбачити, що дезінтеграція ЄС розпочнеться з параду виходів з єврозони – євро залишатиметься до останнього у ФРН і його нечисленних союзників. Вони і створять так званий "малий ЄС".
Однак вихід з єврозони не врятує втікачів. Нові/старі національні валюти швидко девальвуватимуть, бо буде зруйновано великий загальноєвропейський ринок.
Найбільш захищеними будуть перші втікачі з єврозони – і перш за все Велика Британія. Хоча й вона зазнає втрат з огляду на валютну сепарацію Шотландії.
Десь так може виглядати середньо віддалене майбутнє нашої частини світу, якщо ми й далі нехтуватимемо своїм майбутнім, не бачитимемо за малим великого, не житимемо такими великими ілюзіями, як демократія та Єдина Європа.
Європейці та американці у 1913 році були такими ж безпечними і безвідповідальними, як ми тепер. Вони були щасливими і очікували подальшого прогресу, вдосконалення паротягів та телеграфів.
Європейці та американці у 1938 році теж втішалися останніми днями миру, і теж очікували подальшого вдосконалення авто та літаків.
Мешканці Донбасу у 2013 році теж не могли хоча б у загальних рисах прорахувати, яке пекло вони надовго накликають на свої домівки.
Але й ті європейці та американці, які разом з нами бездумно марнують свій шанс таки збудувати якісно інакший світ, нічим від тих нещасних промерзлих мешканців Донбасу не кращі. Бо ж головне, це все нові і нові моделі гаджетів...
Їм теж не терпиться потрапити в пекло...
Ось така Зимова казка у неможливий і абсурдний Старий Новий рік
:)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
