Як Путін перетворює материк Європа в архіпелаг ворожих один до одного островів
Топом останніх днів став скандал, актуалізований міністром закордонних справ Польщі Вітольдом Ващиковським під час його раптового візиту до Львова та опісля, коли він неначе б то ні з того, ні з сього дуже різко не лише висловився щодо самих польсько-українських стосунків, але й зрежисерував дуже спектакулярний пірует на порозі музею -меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонського" у Львові – відмовившись його відвідати, як заповідав, бо на запитання – чи Польща дійсно окупувала Західну Україну, чи ні, директор музею Руслан Забілий відповів, що так – окупувала. Просто якийсь провінційний театр.
Не знаю, як для кого, а для мене зрежисерованість цієї мізансцени є очевидною. І справді дуже провінційною. Не буду довго розводитися, що вона пов'язана з особистою політичною кар'єрою пана міністра, бо актуальний уряд РП може бути розпущений, і тому треба шукати інших політичних ролей, а роль патріота сьогодні у Польщі найбільш конвертабельна. Переконаний, що пан міністр, як людина розумна, не зовсім вірить в те, що сам проголошує. Але в політиці, як у політиці...
Це щодо біжучого моменту. Але є ще й передісторія цього скандалу. А вона, опустивши довжелезну преамбулу, зводиться до двох знакових моментів. Спочатку провінційні польські патріоти зруйнували могилу на цвинтарі – повторюю – на цвинтарі у селі Грушовичах, Підкарпатського воєводства. За бездіяльності офіційних влад. При тому, що всім було ясно, що справа далеко не рівня повітових компетенцій. Відповіддю стала заборона проведення будь-яких ексгумацій польських військових і цивільних поховань на території України.
Після того сани понесло додолу.
7 листопада. Спочатку заяви Ващиковського. Потім погрози чи реальне оголошення ініціатора заборони ексгумацій Володимира Вятровича персоною нон-ґрата. Нещодавно прийшла така ж новина і щодо Святослава Шеремети. Вони стають зірками української політики. Не Петро Порошенко чи Павло Клімкін!:)
7 листопада. Глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський не рекомендує президенту Анджею Дуді здійснювати візит до України.
8 листопада. До Києва нарешті дійшло, що щось не так. І нарешті президент України Петро Порошенко ініціює проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів України та Польщі.
9 листопада. Тим не менше сани летять далі. Польський Сейм ухвалює законопроект провладної партії "Право і справедливість" (PiS) про створення "Інституту солідарності та мужності", метою якої є "протидія неправдивій інформації про наслідки історичної політики".
10 листопада. Заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький заявляє, що рішення, які сьогодні приймає Україна, ставлять під сумнів стратегічне партнерство між країнами.
Звісно, всю цю ескалацію вербального погіршення польсько-українських стосунків, а насправді стосунків між певним чином банкрутуючих, в сенсі облаштування цих самих стосунків, польської і української політичних еліт, до знакової для поляків дати 11 листопада – дня проголошення Незалежності Польщі, майбутніх місцевих виборів у Польщі, кар'єрних клопотів міністра Ващиковського, недолугості українських партнерів, нехтування українською стороною важливістю стосунків із Польщею. Багато і розлого можу про це писати та говорити. Але це минуще. Переживемо і цю бурю в склянці.
Ми маємо відповісти на просте запитання – чи з огляду на те, що сталося 70 чи 80, а то й 100 років тому ми готові перекреслити своє майбутнє, чи ні. Якщо так – то так. Якщо ні – то ні. Можливо я загострюю. Однак така ситуація. Отож, або руйнуємо майбутнє України та Польщі, або ні. Бо, якщо розірвемо стосунки, навіть на рівні емоційному, а до того йдеться, то нам не вистояти поодинці.
Тому як на мене, то ще маємо шанс зупинити парад провінційних декларацій своїх патріотизмів і не продовжувати цей театр абсурду.
Ну і не даваймо провокаторам з обох сторін нагнітати напруженість і доводити ситуацію до точки неповернення.
Будьмо пильними.
Однак у цьому тексті я хотів би звернути увагу на речі посутніші.
Те, що корисні ідіоти з обох боків не даватимуть нам жити – зрозуміло. Те, що вони по максимуму визискуватимуть патріотичний ресурс, і з огляду на польський/український "патріотизм" у своєму пароксизмі аж дрижать в передчутті знищення/спалення шансів України/Польщі до розбудови їхньої справжньої Незалежності – для мене зрозуміло. Не відають, що чинять.
Я про інше. Я хотів би звернути увагу притомної публіки як блискуче з допомогою корисних ідіотів та мовчазної публіки Путін здійснює операцію перетворення материка Європа у архіпелаг ізольованих, вороже налаштованих один щодо одного островів.
Для Путіна в Європі головним завданням є протидія європейській консолідації у будь-яких її проявах. Головним об'єктом його контрдій, звісно, є ЄС. Тому він всіма можливими силами протидіє консолідації ЄС. А для того він зіштовхує інтереси її членів. Зіштовхує у різний спосіб. І перлиною його успіху є, звісно, вихід Великої Британії з ЄС. Чи він був головним гравцем у цьому фіаско європейського проекту? Звісно, що ні. Він тільки стимулював корисних ідіотів. Лагідно, непомітно, потрафляючи їх британському патріотизму та інтересам. Одним слово – як котик.
Для Путіна важливо роз'єднати країни ЄС, вбити між них клина. Технологія роз'єднання може бути різною. Однак майже завжди вона базується на місцевому патріотизмі/націоналізмі. І коли країна впадає у національний егоїзм (патріотизм/націоналізм) її м'яко і ненав'язливо ізолюють. Країна стає країною-парією.
Можемо розглянути кілька спектакулярних прикладів:
Велика Британія. Брексіт вивів одного з найбільш перспективних противаг німецькій домінації ФРН у європейському проекті з самого проекту. За обставин певної політико-економічної диспропорції франко-німецького ядра ЄС на користь Німеччини це перетворило цей проект в значній мірі у проект німецький. Звісно, що тут багато спрощення – але для такої короткої статті це необхідно. Вихід Великої Британії з ЄС не лише остудив дипломатичні стосунки ВБ з країнами ЄС, але й призвів до певної дипломатичної, і не лише, ізоляції Великої Британії. Вона не лише вийшла з проекту ЄС, але й ізолювалася від нього. Чи її ізолювали. Хто отримав бонус з цієї сумної історії? Самі знаєте... Так Велика Британія підтвердила свій статус острова, довкола якого холодні води Німецького та Ірландського моря.
Угорщина. Путін зробив все, щоб підтримати націоналістичні тренди в Угорщині. Це співпало з кар'єрними планами угорського президента Віктора Орбана. Однак націоналістичний шабаш для внутрішнього користування (вибори) вирвався за кордони Угорщини. Угорщина традиційно була в латентному конфлікті з Румунією та Словаччиною, де дійсно є величезні угорські автохтонні меншини. Для стосунків цих країн це, так би мовити, рутина. Але Угорщина в націоналістичному угарі накинулася і на Україну. А ще претензії на Воєводину – а це напруженість з Сербією. А ще питання Бурґерлянду – а це вже Австрія. А ще скандали з сирійські втікачами та реакція на це Німеччини і т.д. І таким чином Угорщина опинилася в кільці, скажімо так, стриманих щодо неї країн. Єдиний друзяка Владімір Владіміровіч... Так Угорщина перетворилася на острів, оточений зусібіч не надто прихильними до неї країнами...
Польща. Найбільш самовбивчим кроком для Польщі завжди було погіршення стосунків з головним економічним партнером Польщі – Німеччиною. Польща, як це не прикро комусь чути, повністю залежить від цієї співпраці. Тим не менше останніми роками польська влада вдається до кроків, які із здивуванням сприймаються у Берліні. Ба, більше – у Польщі набирає популярності відношення до європейського проекту як до чужого, німецького. За останні роки різко погіршилися стосунки Польщі та Литви – у Литві є значна польська меншина, якою ефективно маніпулює не стільки Варшава, скільки Москва. З Білоруссю Польща побила горшки давно – тут теж актуальним є питання значної польської меншини. Ну і наша Україна – тут проблем з меншиною немає. А тому починаємо ексгумувати трупи і політизувати історію. Ну і оголошувати один одного персонами нон-ґрата. Хоча Владімір Владіміровіч, звісно, теперішній владі Польщі не друзяка, проте... Так Польща перетворюється на острів, оточений зусібіч не надто прихильними і навіть ворожими до неї країнами.
Україна. Звісно, ми не є країною ЄС. Але нас цікавить саме Україна. Вона сьогодні є дуууже важливим елементом побудови європейського проекту. Отож на сході ми маємо Росію – з нею все зрозуміло. На півночі – Білорусь – приморозок. Молдова – напівприморозок – президент вірний путіноїд, решта політикуму мало зрозуміла. Румунія шарпнулася, як і Угорщина в питанні Закону про освіту, однак так виглядає, що хтось дав команду "стояти" – отож маємо невизначеність, що вже добре. Угорщина в стані антиукраїнської істерії. Ба, більше – блокує наші ініціативи в аспекті європейської інтеграції. Словаччина – приморозок. Ну і Польща – сьогодні головне завдання Путіна не допустити жодного українсько-польського союзу. А для цього все годиться – і Волинь 1943, і Акція Вісла 1947, і УПА, і АК, і Бандера, і Дмовський, і мільйон українців-ґастарбайтерів у Польщі, і руйнування могил з обох сторін кордону, і взаємне нон-ґрата. А тут ще й сербське МЗС накинулося на нашого пола у Сербії – але це справа логічна, Сербія ніколи не западала на Україну. Так Україна непомітно та мягко поринає у кільце дипломатичної та політичної ізоляції. І це в ситуації війни. От нарешті і сплошився президент Порошенко... Але Путін робить своє – головне вбивати клина і не дати можливості створити у центрі Європи хоч-якусь противагу своєму реваншизму.
Можемо і далі продовжувати наводити приклади. Але, гадаю, і цього досить. Чи страшний Путін все це чинить. Аж ніяк. Це робимо ми всі у своїй недалекоглядності. Однак стратегічним отримувачем вигоди він нашої колективної глупоти є саме він – страшний професор Моріарті наших часів – ВВП.
Так, Путін блискуче втілює римську максиму – divide et impera – "Поділяй і володарюй". Але ми самі у всій нашій дрібничковості йому допомагаємо.
От і думаймо – чи ми хочемо протистояти його агресії, чи ні? Якщо так, то чому чинимо як звичайні дурні. Чому за неістотним, минущим і дрібничковим не хочемо бачити справді істотного, стратегічного? Бо таке враження, що задля своєї глупоти, задавнених образ, дрібненьких кар'єрних інтересиків ми ладні спалити і Україну, і Польщу, і Угорщину і половину світу.
Дійсно- El sueño de la razón produce monstruos -"Сон розуму породжує чудовиська".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
