Мазепа VS Янукович: реалізм проти дурості
Я не знаю ще одного такого рішучого і нездоланного народу, як український. Попри всі зусилля, гніти, визиски, асиміляції та Голодомори, ніхто не може з ним зрівнятися у впертому бажанні знищити самого себе і Українську державу. Ніякі монголи-поляки-угорці-росіяни-німці не можуть і близько наблизитися до тих успіхів та послідовності у винищенні українства, яких досягнули самі українці.
Під державою я розумію "суверенну державу" -яка характеризується суверенітетом, незалежністю і самостійністю в зовнішніх і внутрішніх справах, яка має всі належні інститути – від уряду до митниці та поліції, в якій функціонує те, що загально можна назвати "порядком".
Таку державу наш богоспасенний народ ненавидить всіма фібрами своєї співочої та квітучої душі.
Наслідком того є те, що він просто приречений тягнути монгольське-польське-угорське-російське-німецьке ярмо. Вибачте за поетизм. Бо ж не дарма ніяк не збудуємо своєї державності вже ледь не тисячу років.
Хоча в родині не без виродків.
І першим з них, звісно, був Іван Мазепа. Його доба, попри всі його хитрування та дволичність була золотою добою українського бароко. І не лише у мистецькому, але і у суспільному, господарчому і всіх інших сенсах. Мазепа повільно, часто підступом і дипломатією витягав Україну з того болота, в яке Україну загнали після нашого славного Зиновія-Богдана Хмельницького – "нерозумного сина", як писав Тарас Григорович. Чи був ангелом во плоті – аж ніяк. Так, хитрив, так, царедворствував – до часу. Поки дозрівала та оклигувала після Руїни "славного Богдана" сама Україна. І збудував її, ту, знову ж як писав Григорович, "хиренну" волю-Україну. Але як настала вирішальна годинонька, коли разом з Карлом ХІІ появився шанс вирватися з московського ярма, наш добрий та лагідний народ сказав своє слово. Здогадуєтесь яке? Ну звісно ж, послав Гетьмана Війська Запорозького, голову козацької держави на Лівобережній а потім і всій Наддніпрянській Україні навіть Князя Священної Римської імперії лісом-лісом, а далі степом... І плювати нашому доброму та лагідному народу було на господарчий розвиток, суспільний прогрес, розквіт, у всіх галузях української культури, на те славне тепер українське бароко, на ті 48 церков/академій, які він збудував/відновив. На все це український народ смачно і з величезним задоволенням плюнув. Бо послідовний.
Так з Українською державою було вкотре покінчено.
Не всім сподобається така конклюзія. Знаю. Але спробуйте хоч трохи подумати.
Другою реальною нагодою збудувати Українську державу стали роки розпаду Російської імперії. Спочатку дилетантствувала Центральна рада. Не вдалося. Потім те, що називається держава таки було створене Гетьманом України Павлом Скоропадським. Так вона була така, яка була. Не гірша і не краща від тогочасних Польщі чи Угорщини – чиновник брав хабарі, як і належиться, поліцай стояв, там де мав стояти, а панянки відповідної професії стояли там, де належалося – був якийсь порядок. Мирослав Попович: "режим Скоропадського – це правоцентристський авторитарний режим, але немає жодних підстав вважати його антиукраїнським". Уряду Скоропадського вдалося домогтися внутрішньої стабільності, збити хвилю погромів і бандитизму, стабілізувати фінанси, нормалізувати торгівлю і створити передумови для економічного пожвавлення, принаймні в сільському господарстві. Так, визискували народ. Як всюди і завжди. Вибачайте. Але все було як на ті часи "в порядку". Була держава. Але ж ні – наш добрий та пухнастий народ не спав то ж "заходився вже будить". Ідеологи антигетьманського спротиву, на чолі з соціалістом Володимир Винниченко разом з Комуністичною партією (більшовиків) України (!), боротьбістами, проросійськими колами і, звісно ж нашими славними козаками – як же ж без них – таки повалили Українську державу гетьмана та заснували Директорію. Справедлитвість восторжествувала. Зі злом та корупцією було "покінчено". Бо грошей не було. Як факту. Ніяких. Отож і з панянками можна було розібратися і без грошей. А далі закінчилося, як закінчилося – "Директорія, а під нею територія" – Українська держава звелася до одного вагончика, в якому урядував наш національний герой Симон Петлюра, а під ним незалежна територія...
Так з Українською державою було вкотре покінчено.
Чи маю нагадувати ще раз про Голодомор та Великий Терор і тих, хто ще тоді до нього вів? Чи маю нагадати скільки мільйонів пішло під ніж – так-так, того доброго і лагідного народу... Нєа, не Винниченко з більшовиками, не Петлюра з щирими патріотами, і навіть не Сталін з більшовиками, а наш добрий та лагідний народ... Той, що тепер обрає... Бо йому, бач, українські уряди не до шмиги – вольницю подавай, махновщину...
Не всім сподобається. Знаю. Думайте.
Але наш Творець настирний. Він ну ніяк не відстане від нашого доброго та пухнастого народу. Черговий шанс він йому втулив 1991 року. Розвалив Імперію – СССР – "на халяву" подарував державу Україну. За що народ йому помстився, обравши президентом не дисидента В'ячеслава Чорновола, а секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. А потім Леоніда Кучму і т.д. – бо послідовний... Одним словом, наш нарід робив все від нього залежне, щоб не датися. Так ні ж – Творець ледь не насильно всучує нам Віктора Ющенка – обраного силами тієї меншості, яка стояла на Помаранчевому майдані, а не тієї більшості, яка і складає український народ. Так, при Ющенку залишилася та сама корупція і кумівство, так, він гедоніст і лежебока. Але ми ще довго не будемо жити так, як до 2008 року. Та український народ не спав. Він робив свою справу.
Апофеозом резистансу нашого народу Українській державі стало обрання "двічі несудимого" Віктора Януковича. І не про позорище мова. Результат – війна, руїна, втрачені території, десятки тисяч вбитих. Не порівняєш, звісно, з масштабами 1930-років. Але все ж...
Так з державою Україна ледь не було покінчено.
Не подобається?. Знаю. Але спробуйте хоч трохи подумати.
Наш добрий і лагідний народ вже тричі робив спробу суїциду. Своїми руками. Не росіяни відкинули гетьмана Мазепу, не росіяни повалили гетьмана Скоропадського, не росіяни обрали президентом Януковича.
Ну а тепер Зеленський проти Порошенка. Хочете, щоб я продовжував, чи самі подумаєте?...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
