30 серпня 2013, 17:41

Выборы-2015: если не евроинтеграция, то что?

Президентские выборы в Украине – это сплошная история с чередованием внешнеполитического вектора. Причем всякий раз выигрывал политик, использующий отличный от своего предшественника вектор позиционирования. То есть прозападная и пророссийская риторики на президентских выборах чередовались попеременно.

В 1991 году Леонид Кравчук стал президентом на волне призывов отстраниться от России как от носителя советского коммунистического прошлого.

Но уже на досрочных выборах в 1994 году у Кравчука, ассоциировавшегося на тот момент в общественном сознании с "бандеровцем", выиграл пророссийски настроенный Кучма.

На выборах же в 1999 году Леонид Данилович уже говорил в противовес просоветскому Симоненко о европейских реформах и демократизации страны. Дальше был Майдан, и запрос на реформы стал реализовывать прозападный Виктор Ющенко, а не пророссийский кандидат от власти.

В 2010 году к власти пришел пророссийский Виктор Янукович.

Вполне вероятно, что главной идеей президентской кампании действующего президента в 2015 году станет именно евроинтеграция. И дело здесь не только в определенной логике использования внешнеполитического фактора во время избирательных кампаний. Но и в том, что, собственно, другой более масштабной идеи у действующей власти, кроме как евроинтеграция, нет.

С политической точки зрения, соглашение с ЕС – это фактически способ легитимации украинской власти в цивилизованном мире.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...