14 жовтня 2013, 20:43

Российский тупик

В то время как представители российской власти активно пугают украинскую и мировую общественность призраком Европы, в самой России происходят события куда пострашнее обрисованных в отношении Украины.

Убийство в Западном Бирюлево 25-летнего Егора Щербакова "гостем с юга", последовавшие вслед стихийный митинг, столкновения с полицией, разгром овощебазы и торгового центра "Бирюза" как один из примеров конфликта между русскими и представителями Кавказа (ранее была Манежка 2011), показывают возможную перспективу для разворачивания российских событий в случае неразрешения проблем стратегического характера.

С одной стороны, Россия спекулирует на советском прошлом денационализированной идеологической империи. Сегодняшняя Россия – это многонациональная страна, где русские всего лишь один из 200 народов.

А, с другой, – Россия, как и другие страны СНГ, стоит перед необходимостью перезапуска развития государства, построения цивилизованного варианта национализма как основы обретения идентичности государства. И если для стран, традиционно являющихся слабыми историческими площадками, эта проблема не так актуальна (условно говоря, Средняя Азия может себе позволить вполне безболезненно де-факто вернуться к феодальному устройству), то для Украины и РФ, географически и геополитически перспективных территорий, – чрезвычайно важна. Особенно для России – в силу масштабности и многонациональности государства.

В этом смысле, явно выраженное обострение православной пропаганды, случившееся в РФ после Болотной 2011-го, привело к обратному эффекту. Вместо того чтобы выстраивать цивилизованный вариант национализма, который станет основой для обретения идентичности национального государства, российская власть сделала ставку на православие, как один из столпов политического режима, что в принципе ошибочно. Церковь как институт смотрит в прошлое, а не в будущее, она в принципе ничего не хочет менять. Если нацидея поддается реформации, то религиозная – нет. Если бы в России был цивилизованный вариант национализма, то и диалог с мусульманами, возможно, получилось бы выстроить.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...

Трохи realpolitik

За минулий рік відомий розрахунок Кремля щодо Європи "пересидіти Захід" набув явно-очевидно не тільки характеру ставок на внутрішньополітичні та внутрішньоекономічні процеси в окремих країнах західних альянсів...

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...