14 березня 2014, 04:05

Почему Путин проиграет войну. Войну в РФ

Если Путин решил совершить перезагрузку российской политической системы, и раздутая угроза украинской революции направлена, прежде всего, вовнутрь РФ (то есть, ВВП хочет быть Сталиным, а никак не Гитлером), то стоит напомнить две вещи.

Во-первых, Сталин объединял в одном режиме два на первый взгляд прямопротивоположных процесса – репрессии и оттепели. До Сталина периоды послабления и ужесточения режима чередовались и ассоциировались с конкретным правителем (самодержцем-консерватором или либералом-реформатором). Сталин же вывел свою формулу правления, жестокую но действенную. В этой формуле оттепели, равно как и периоды чисток, служили механизмом управления и укрепления режима. Такой подход позволял сохранить внутренний импульс, напряжение, элитную мобилизацию, а значит – и сам режим. По сути, речь шла об искусственном создании подобия естественных политических процессов, которые предотвращали возможные социальные взрывы.

Во-вторых, последствия либерализации не проявлялись, потому что Сталин одновременно уничтожал и верхний слой (партийную номенклатуру, интеллигенцию), и нижний слой (простых рабочих, крестьян), препятствуя появлению тех, кто не верил в систему. В этом смысле все классы и слои общества были равны – любой их представитель в любой момент мог быть уничтожен.

В случае с Путиным, который, типа, переходит от периода либерализации к периоду ужесточения (как в том анекдоте: то была белая полоса), негативных последствий в принципе невозможно избежать. Уничтожение нижнего слоя нереально – это и есть базовый электорат ВВП, то самое большинство, вскормленное на "суверенной демократии". Уничтожение верхнего слоя тоже нереально – это неминуемо спровоцирует сдачу самими же элитами, прежде всего бизнесовыми, и "дворцовый переворот".

Поэтому если одна из важнейших целей оккупации Крыма, а главное самой бредовой всех времен и народов пропаганды, развернувшейся в российских СМИ против Украины, – предотвращение революции в РФ, то украинская революция может повторно "дать в морду" Кремлю. Только теперь Путин имеет все шансы потерять не только Украину, но и Россию. Или она его.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...