11 квітня 2016, 11:54

''Вертикальное одичание'' России

Откровения Юрия Лозы, а затем и Олега Газманова, относительно талантов и профессионализма Rolling Stones, Led Zeppelin и Beatles, активно обсуждаемые в соцсетях как бредовые, – это одно из проявлений политики абсурда и как следствие – терпимости к абсурду в российском обществе (хотя, конечно, нельзя исключать, что Газманов просто обиделся на Геннадия Москаля за переименование улицы Ленина на Леннона в одном из закарпатских сел).

Это то же самое, что и заявление депутата Госдумы Ирины Яровой о том, что русскому языку и русским традициям угрожает изучение в школах иностранных языков.

Или то же самое, что и предложение депутата Госдумы Вадима Соловьева установить в ресторанах не русской кухни в качестве обязательного меню с не менее 50% блюд русской кухни.

Опять же, то же самое, что и уничтожение санкционной еды.

Диапазон и масштаб – тут большой, это лишь отдельные примеры.

Предшествующий уровень абсурда – это пересмотр границ 1991 года, хотя Владимир Путин является преемником Бориса Ельцина, признавшего эти границы и пришедшего к власти на волне развала СССР. Это декларирование российской властью, что украинцы и русские – это "один народ", но при этом Россия де-факто ведет войну против Украины. Это отмена "территориальных" решений Верховного Совета СССР Генпрокуратурой России, по Крыму в частности. Хотя в таком случае нелегитимными можно признать и решения, согласно которым "приращивалась" территория РСФСР, в частности за счет Латвийской и Эстонской советских республик.

Эти примеры с каждым днем растут в геометрической прогрессии. А вместе с ними – и расшатывание системы, хотя власть этого и не чувствует, потому что расшатывание происходит не по вертикали. В России сегодня ведутся игры несоответствия – возраста задачам, где пропаганда – это часть этих игр. По сути, происходит производство бессмыслицы, и где предел этой бессмыслицы – непонятно. А это всегда опасно, потому что неизвестно, что дальше может быть и откуда может прийти реальная угроза.

Россия в своей реакции на конфликт с Западом, инициированный самим же Кремлем, движется к "вертикальному одичанию". Старт этого "одичания" – волюнтаристские решения российской власти, которые – теперь уже понятно, стратегические ошибки для РФ.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Що може бути далі після ''ні миру, ні війни''

Власне, навіть, з публічних заяв/розмов можна виокремити дві складові: 1. Зупинка війни та інструменти, які можуть бути задіяні для цього...

Світова еклектика

Все ж, навіть публічне інформаційне поле останніх місяців дає підстави вважати, що є налаштованість у тих, хто має важелі впливу, докласти зусиль для припинення війни...

Про гарантії безпеки

Все ж, показовим є те, з якою обережністю західні лідери обговорюють можливу миротворчу місію в Україні, всіляко підкреслюючи варіант на після гарячої фази війни...

Про стратегічну не/визначеність та рух до неї

Все ж, є відчуття та певні передумови вважати, що адміністрація Дональда Трампа енергійно почне діяти у напрямку зупинки війни. Це також помітно і по рішеннях діючої адміністрації Джозефа Байдена, яка зараз задіює усі можливі ресурси, що важливо...

Хто кому "дасть в морду" (про передпереговорчий етап)

Скажем так. Не прийняти рішення щодо зняття заборони на використання Україною далекобійних ракет по рос цілях на цьому етапі Захід уже не міг...

Про європейське лідерство

Тема європейського лідерства назріла давно, безвідносно до ризику президентства Дональда Трампа, одним із напрямків політики якого може бути скорочення трансатлантичної єдності та співпраці...