Про вичерпність агресивних автократій
Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена.
Альфонс Алле, у цьому сенсі, має повчальну казку. Східну. Якось нудьгуючому султану головний візир привів незвичайну дівчину, що танцювала танець із покривалами. Щоразу, коли вона зупинялася, з неї знімали одне з покривал. І ось вона вже зовсім оголена, а султан за інерцією продовжує наказувати знімати з неї покривала. І прислужники на виконання наказу почали здирати з неї шкіру.
Це такий французький "чорний гумор" на "Тисячу та одну ніч". Але я зупинилася на цій притчі з іншої причини, якщо говорити про набуття розуміння стосовно сьогодення. Древні казали, що останній і найвищий дар богів людині – це почуття міри. У політичному лідерстві це особливо важливо, тому що доля лідера та доля держави завжди тісно переплетені. Насамперед, на рівні постановки лідером завдань – відповідних інтересам держави/громадян чи ні.
Якщо для демократій проблема часто виникає на рівні реалізації завдань (маю на увазі перешкоди/розтягнутість у часі), то для автократій – на стадії формування завдань (іноді вони повністю суперечать інтересам і перспективам власної країни). Оскільки в автократіях немає системи стримування та противаг, механізмів, які могли б зупинити волюнтаризм автократа, дуже часто збої відбуваються саме на рівні цілей. Загалом їх розуміння. Проблема з почуттям міри бере початок у голові, і потім продовжується на рівні дій.
Тож приклад із Іраном можна вважати показовим для всіх автократій, орієнтованих на війну та силовий шантаж як мету.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
