24 грудня 2016, 01:24

Почему Кремль не отдает Украине заложников

Российская власть на идет на освобождение незаконно удерживаемых украинских граждан (как в России, так и в ОРДЛО) потому, что на сегодня это чуть ли ни единственный инструмент шантажа и давления на Киев.

Дефолт, о котором мечтал Кремль, не случился (3 миллиарда для Януковича не помогли).

Прямые переговоры с самопровозглашенцами Захарченко и Плотницким ("умными и уставшими от войны людьми", по выражению Савченко), навязываемые Кремлем, не прошли.

"Впарить" политическую часть Минских соглашений без демилитаризации региона/выполнения пунктов по безопасности тоже не получилось.

Товарооборот между Украиной и РФ, по вине самой России, сократился до 8,5 %.

Газ у РФ, по вине самой России, мы не покупаем. И т.д.

Несмотря на экономическое давление, в том числе запрет транзитных авиаперевозок через территорию РФ, что сократило украинский экспорт по ряду направлений, Украина заканчивает 2016 год с незначительным, но ростом ВВП (+1,5), хотя еще два года назада падение составляло почти – 15.

У Кремля остался только один инструмент шантажа Украины – человеческие жизни и судьбы. В том числе жизни и судьбы тех, кто живет в оккупированной части Донбасса. Там просто еще не все поняли, что их используют исключительно как инструмент создания "раны" на "теле" Украины.

Именно поэтому новость о том, что Россия якобы собирается включить "ЛДНР" в состав РФ, можно считать спекулятивной. Этот посыл рассчитан, во-первых, на то, что Киев станет уступчивее (а то ж часть Донбасса уйдёт). Во- вторых – на боевиков-самопровозглашенцев, чтобы "подзадорить" их в войне. Ну, и в-третьих – возможно, на ту часть мирных граждан, которая поняла, что Кремль использовал их в своих арессивных планах против Украины.

России не нужен Донбасс сам по себе. Оккупированные территории нужны Кремлю или в качестве постоянно кровоточащей "раны" (как способ создания и усиления гражданского конфликта на почве военной агрессии РФ). Или в качестве дубины/автомата/ града (как способ разрушения Украинской государственности).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...

Щодо виходу із війни і розуміння миру

Здавалося б, усі розуміють, що єдино можливий варіант зупинки російсько-української війни (коли є полярні позиції сторін і глобальний контекст/вимір війни) – це перемирʼя...

План "Бармаглот"

Невідомо, чи є в реалі ніби-то американський план із 28 пунктів, сформований у консультаціях із РФ, про який останніми днями так активно пишуть ЗМІ...

Про глобальний вимір руху до миру

У буремні часи живемо, поза сумнівом. Коли війни та конфлікти оголили різного типу вразливості – виклики одночасно є і на рівні держав, і на рівні альянсів, і на рівні систем загалом...

Ялта-2

Уже зараз, на стадії обговорення гарантій безпеки для України, можна констатувати нові реалії. Якщо усі ці понад 30 років з моменту розвалу Радянського Союзу, фактично до повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році, саме Росія сприймалась Заходом як гарант від хаосу на пострадянському просторі, то зараз усе навпаки...