24 грудня 2016, 01:24

Почему Кремль не отдает Украине заложников

Российская власть на идет на освобождение незаконно удерживаемых украинских граждан (как в России, так и в ОРДЛО) потому, что на сегодня это чуть ли ни единственный инструмент шантажа и давления на Киев.

Дефолт, о котором мечтал Кремль, не случился (3 миллиарда для Януковича не помогли).

Прямые переговоры с самопровозглашенцами Захарченко и Плотницким ("умными и уставшими от войны людьми", по выражению Савченко), навязываемые Кремлем, не прошли.

"Впарить" политическую часть Минских соглашений без демилитаризации региона/выполнения пунктов по безопасности тоже не получилось.

Товарооборот между Украиной и РФ, по вине самой России, сократился до 8,5 %.

Газ у РФ, по вине самой России, мы не покупаем. И т.д.

Несмотря на экономическое давление, в том числе запрет транзитных авиаперевозок через территорию РФ, что сократило украинский экспорт по ряду направлений, Украина заканчивает 2016 год с незначительным, но ростом ВВП (+1,5), хотя еще два года назада падение составляло почти – 15.

У Кремля остался только один инструмент шантажа Украины – человеческие жизни и судьбы. В том числе жизни и судьбы тех, кто живет в оккупированной части Донбасса. Там просто еще не все поняли, что их используют исключительно как инструмент создания "раны" на "теле" Украины.

Именно поэтому новость о том, что Россия якобы собирается включить "ЛДНР" в состав РФ, можно считать спекулятивной. Этот посыл рассчитан, во-первых, на то, что Киев станет уступчивее (а то ж часть Донбасса уйдёт). Во- вторых – на боевиков-самопровозглашенцев, чтобы "подзадорить" их в войне. Ну, и в-третьих – возможно, на ту часть мирных граждан, которая поняла, что Кремль использовал их в своих арессивных планах против Украины.

России не нужен Донбасс сам по себе. Оккупированные территории нужны Кремлю или в качестве постоянно кровоточащей "раны" (как способ создания и усиления гражданского конфликта на почве военной агрессии РФ). Или в качестве дубины/автомата/ града (как способ разрушения Украинской государственности).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Поліцентричний пострадянський простір

Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав...

Про вихід із ''геополітичного блуду", що можливий лише після зупинки війни РФ

Одна відома людина якось написала про іншу відому людину: "Підошви його черевиків грузнули у трясині буденного життя, а думки обіймали весь світ, деміургом якого він був"...

Галоклін

Днями міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив в інтервʼю, що Росія та Китай є стратегічними партнерами Ірану, і продовжують підтримувати хороші стосунки – політичні, економічні, військові...

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...