8 січня 2017, 14:57

Проигрывает Россия, а не Украина (в контексте предложений о капитуляции)

Пока Украина прикладывает усилия по деоккупации наших территорий Россией (резолюция ООН по Крыму – один из важных результатов в этом направлении), РФ, естественно, тратит усилия на принуждение Украины к капитуляции.

При этом навязывается мысль, которую сознательно или нет подхватывают/озвучивают отдельные украинские политики/бизнесмены/эксперты, что Украина, мол, проигрывает, соответственно, должна пойти на уступки и т.д.

Это не Украина проигрывает, а Россия. Во-первых, политика Кремля за последние два с половиной года стратегически ведет РФ в никуда. Во-вторых, количество потенциальных уязвимостей/зависимостей Украины от России сократилось в разы (ставка Кремля на дефолт Украины провалилась; газ мы покупаем у европейских стран; мы "отошли" от падения товарооборота между Украиной и РФ до 8,5 % и завершили 2016 год с незначительным, но ростом, в 1,5 %). В-третьих, Кремлю не удалось навязать нам Минские соглашения в российской трактовке (легализация самопровозглашенных образований на фоне продолжения войны), что неминуемо привело бы к политическому кризису). Военный шантаж РФ становится все менее действенным – Украина выступает за политико-дипломатический способ прекращения войны на Донбассе и восстановления территориальной целостности, в то же время, развивая обороноспособность страны.

В европейскости Украины (под которой я понимаю, прежде всего, развитые институты государства и общества), в переходе Украины от постсоветского обломка империи к современной, самодостаточной стране с экономикой – спасение для самой РФ. Такая Украина может стать стимулом для реформ и в России. Но Кремль упорно противостоит реформам в собственной стране – потому что боится конкуренции (конкурентная среда – важнейшая составляющая современной экономики). Отсюда – стремление уничтожить Украину, чтобы отодвинуть как можно на дольше необходимость реальных реформ в России. Отсюда – боязнь изменений, потому что изменения могут потребовать новых лидеров, способных их осуществить. Поэтому Кремль решил пойти простым путем – обменять перспективу страны на перспективу действующего политического режима. Война – это повод и способ консервации самой России. По факту это будет только увеличивать отставание российской архаичной экономики от развитых экономик.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...