8 червня 2022, 01:13

О причинах агрессивного курса РФ

Почему Кремль так болезненно воспринимает (вплоть до ненависти и стремления уничтожить) процесс самоидентификации постсоветских государств – давно думаю об этом.

Я уже когда-то писала на эту тему, но еще раз напишу, ввиду событий. Кремль все никак не может понять, что все постсоветские государства сегодня развиваются как национальные.

Думаю, российская власть так болезненно воспринимает процесс самоидентификации бывших стран СССР не только из-за геополитических амбиций. Но и из-за боязни самоидентификации неимперской и несоветской России. А это неизбежная перспектива для РФ. Именно поэтому, кстати, недееспособен ни один проект на постсоветском пространстве.

В сущности, даже до войны отношения России с постсоветскими странами строились по принципу "исторического материализма". С одной стороны, была постоянная апелляция к совместному прошлому, культурным и человеческим связям, а с другой, – действовал принцип "каждый сам за себя".

И дело не в персональном составе власти в той или иной стране СНГ, личных качествах и мировоззрении того или иного лидера. Дело в том, что ни одна из стран СНГ, включая Россию как инициатора (до 2014 года), не достигла того самодостаточного уровня развития (политического и экономического), чтобы другим по-настоящему в качестве образца что-то предлагать.

Если Россия хотела быть лидером, то надо было работать, прежде всего, над собственным качеством, а не концентрироваться исключительно на зловредной деятельности против всех остальных.

Смена же "догоняющей стратегии" на "стратегию взлома" в отношениях с Западом с последующей аннексией Крыма, военным заходом на Донбасс, а затем и полномасштабным вторжением в Украину, и вовсе выбросит Россию на обочину мировых процессов.

В этом смысле военный разворот Кремля в сторону Украины не только не избавляет РФ от необходимости самоидентификации, а только ускорит этот процесс. И варианты тут могут быть самые разные.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Що може бути далі після ''ні миру, ні війни''

Власне, навіть, з публічних заяв/розмов можна виокремити дві складові: 1. Зупинка війни та інструменти, які можуть бути задіяні для цього...

Світова еклектика

Все ж, навіть публічне інформаційне поле останніх місяців дає підстави вважати, що є налаштованість у тих, хто має важелі впливу, докласти зусиль для припинення війни...

Про гарантії безпеки

Все ж, показовим є те, з якою обережністю західні лідери обговорюють можливу миротворчу місію в Україні, всіляко підкреслюючи варіант на після гарячої фази війни...

Про стратегічну не/визначеність та рух до неї

Все ж, є відчуття та певні передумови вважати, що адміністрація Дональда Трампа енергійно почне діяти у напрямку зупинки війни. Це також помітно і по рішеннях діючої адміністрації Джозефа Байдена, яка зараз задіює усі можливі ресурси, що важливо...

Хто кому "дасть в морду" (про передпереговорчий етап)

Скажем так. Не прийняти рішення щодо зняття заборони на використання Україною далекобійних ракет по рос цілях на цьому етапі Захід уже не міг...

Про європейське лідерство

Тема європейського лідерства назріла давно, безвідносно до ризику президентства Дональда Трампа, одним із напрямків політики якого може бути скорочення трансатлантичної єдності та співпраці...