8 червня 2022, 01:13

О причинах агрессивного курса РФ

Почему Кремль так болезненно воспринимает (вплоть до ненависти и стремления уничтожить) процесс самоидентификации постсоветских государств – давно думаю об этом.

Я уже когда-то писала на эту тему, но еще раз напишу, ввиду событий. Кремль все никак не может понять, что все постсоветские государства сегодня развиваются как национальные.

Думаю, российская власть так болезненно воспринимает процесс самоидентификации бывших стран СССР не только из-за геополитических амбиций. Но и из-за боязни самоидентификации неимперской и несоветской России. А это неизбежная перспектива для РФ. Именно поэтому, кстати, недееспособен ни один проект на постсоветском пространстве.

В сущности, даже до войны отношения России с постсоветскими странами строились по принципу "исторического материализма". С одной стороны, была постоянная апелляция к совместному прошлому, культурным и человеческим связям, а с другой, – действовал принцип "каждый сам за себя".

И дело не в персональном составе власти в той или иной стране СНГ, личных качествах и мировоззрении того или иного лидера. Дело в том, что ни одна из стран СНГ, включая Россию как инициатора (до 2014 года), не достигла того самодостаточного уровня развития (политического и экономического), чтобы другим по-настоящему в качестве образца что-то предлагать.

Если Россия хотела быть лидером, то надо было работать, прежде всего, над собственным качеством, а не концентрироваться исключительно на зловредной деятельности против всех остальных.

Смена же "догоняющей стратегии" на "стратегию взлома" в отношениях с Западом с последующей аннексией Крыма, военным заходом на Донбасс, а затем и полномасштабным вторжением в Украину, и вовсе выбросит Россию на обочину мировых процессов.

В этом смысле военный разворот Кремля в сторону Украины не только не избавляет РФ от необходимости самоидентификации, а только ускорит этот процесс. И варианты тут могут быть самые разные.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про переговори: публічні та непублічні цілі сторін

Переговори як процес тривають постійно (з окремих питань, гуманітарних, зокрема). Переговори ж саме як припинення війни (через небажання РФ) засвідчують різні цілі у сторін та учасників...

Стамбульский транзит

Щодо переговорів у Стамбулі. 1. Не можна не відзначити парадокс абсолютно різних делегацій з боку РФ – та, яка була на зустрічах з американцями, і та, яка заявлена зараз на переговорах у Стамбулі...

"Неміцні звʼязки" як характеристика міжнародної системи

У 2002 році був такий перформанс "Неміцні зв'язки" (Loose Associations): художник, пояснюючи у своїй лекції причини, що спонукали його до створення інсталяцій, одночасно і демонстративно звертався до літератури, дизайну, архітектури, політики...

Навіщо Кремль проштовхує прецедент легалізації окупації

От здавалося б, навіщо США вносять до обговорення тему Криму, якщо від України не вимагається юридичного визнання його російським, а таке визнання від себе, ніби, допускають США? (Ніби, бо варто відзначити, що багато чого про пропозиції США ми читаємо в ЗМІ...

Про розвилку для світової системи

Днями міністр оборони Великої Британії Джон Гілі сказав, що 2025 рік стане критичним, закликавши союзників посилити військову підтримку України...

Самовизначення триває: deal, гібридність, пробудження та ієрогліф

Ну що ж, активна дипломатія останніх місяців (маю на увазі очікування від ініціативи адміністрації Трампа) у супроводі не менш активних військових дій на російсько-українському фронті показала: знайти Атланта, який утримує на своїх плечах ситуацію, неможливо...