8 червня 2022, 01:13

О причинах агрессивного курса РФ

Почему Кремль так болезненно воспринимает (вплоть до ненависти и стремления уничтожить) процесс самоидентификации постсоветских государств – давно думаю об этом.

Я уже когда-то писала на эту тему, но еще раз напишу, ввиду событий. Кремль все никак не может понять, что все постсоветские государства сегодня развиваются как национальные.

Думаю, российская власть так болезненно воспринимает процесс самоидентификации бывших стран СССР не только из-за геополитических амбиций. Но и из-за боязни самоидентификации неимперской и несоветской России. А это неизбежная перспектива для РФ. Именно поэтому, кстати, недееспособен ни один проект на постсоветском пространстве.

В сущности, даже до войны отношения России с постсоветскими странами строились по принципу "исторического материализма". С одной стороны, была постоянная апелляция к совместному прошлому, культурным и человеческим связям, а с другой, – действовал принцип "каждый сам за себя".

И дело не в персональном составе власти в той или иной стране СНГ, личных качествах и мировоззрении того или иного лидера. Дело в том, что ни одна из стран СНГ, включая Россию как инициатора (до 2014 года), не достигла того самодостаточного уровня развития (политического и экономического), чтобы другим по-настоящему в качестве образца что-то предлагать.

Если Россия хотела быть лидером, то надо было работать, прежде всего, над собственным качеством, а не концентрироваться исключительно на зловредной деятельности против всех остальных.

Смена же "догоняющей стратегии" на "стратегию взлома" в отношениях с Западом с последующей аннексией Крыма, военным заходом на Донбасс, а затем и полномасштабным вторжением в Украину, и вовсе выбросит Россию на обочину мировых процессов.

В этом смысле военный разворот Кремля в сторону Украины не только не избавляет РФ от необходимости самоидентификации, а только ускорит этот процесс. И варианты тут могут быть самые разные.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Як повернутися до "принципу багатосторонності"

У 2018 році, коли Дональд Трамп часів свого першого президентського терміну був присутній на саміті G7, організованому Канадою, він говорив про необхідність повернення Росії на майбутні саміти, а після відʼїзду написав, що США виходять із погодженого комюніке...

Про "Атом" у 21 столітті

Інколи, щоб зрозуміти вектор руху процесів, варто подивитись на них ретроспективно. Зокрема, на основи міжнародного порядку, створеного у поствоєнній половині 20 століття, і їх руйнацію зараз...

Системність завжди виграє у авантюри: протистояння вдовгу РФ та Європи, і якою буде роль США

Свого часу Дуайт Ейзенхауер, складаючи президентські повноваження, сказав, що "він дуже хотів дати Землі мир, однак виявився спроможним лише на те, що разом з іншими завести її в глухий кут"...

Про переговори: публічні та непублічні цілі сторін

Переговори як процес тривають постійно (з окремих питань, гуманітарних, зокрема). Переговори ж саме як припинення війни (через небажання РФ) засвідчують різні цілі у сторін та учасників...

Стамбульский транзит

Щодо переговорів у Стамбулі. 1. Не можна не відзначити парадокс абсолютно різних делегацій з боку РФ – та, яка була на зустрічах з американцями, і та, яка заявлена зараз на переговорах у Стамбулі...

"Неміцні звʼязки" як характеристика міжнародної системи

У 2002 році був такий перформанс "Неміцні зв'язки" (Loose Associations): художник, пояснюючи у своїй лекції причини, що спонукали його до створення інсталяцій, одночасно і демонстративно звертався до літератури, дизайну, архітектури, політики...