В контексті року війни, звернення Путіна та візиту Байдена
Всі заяви Владіміра Путіна – абсолютно прогнозовані. 155 разів пережовані пропагандистські тези щодо виправдання війни.
Звинувачення Заходу (ніби-то Росія обороняється від західної зброї на території України, а не нападає) – це намагання розширити власний масштаб, мовляв, весь Захід хоче нас подолати.
Але у всій цій прогнозованій маячні я все ж відмітила для себе одну річ – Путін хвалиться тим, що Росію не можна перемогти у війні. Тобто, саме це вважає досягненням. Не те, що Росія могла б мати сильну економіку, науку чи якийсь інші позитивні зразки. А те, що може кидати власних громадян у війну невідомо за що, і взагалі – саму війну як курс вважати ситуацією норм.
Це звернення, думаю, повинно переконати Захід у тому, що Росія готується і може вести війну в довгу – вона не рахує своїх громадян. Саме тому при виборі двох варантів – надання всього об'єму військової допомоги Україні у найближчій перспективі і швидкий контрнаступ або ж дозована допомога і розтягнута війна – перший є менш ризиковий. Для самого Заходу.
Росія починає звикати до війни як до курсу та способу "політики". Негативний ефект від мобілізації починає затиратися всередині РФ, і Путін не полишає розрахунків на те, що в якійсь перспективі єдність Заходу почне слабшати. Майбутня промова Джозеф Байдена у Варшаві не просто повинна відобразити єдність Заходу у допомозі Україні, а готовність обрання рішення варіанту перемоги України.
