24 лютого 2023, 16:47

Другий рік війни

Якщо перший рік війни став випробуванням сил (моральних та фізичних), ресурсів та, врешті-решт, роком розуміння власного потенціалу (не лише ми в Україні багато про себе зрозуміли, а й, переконана, в Росії також; та й Захід суттєво переглянув свою політику по ряду напрямків), то другий рік, думаю, має стати роком розуміння наступного:

Війна в довгу несе ризики та шкодить усім, в тому числі самій Росіі.

Природньо, що Україна хоче отримати усю необхідну нам військову допомогу, щоб перейти у контрнаступ.

Захід каже, що у контрнаступ нам доцільно переходити після отримання погодженої зброї, в тому числі наступальної. Але при цьому все ще вагається (з огляду на ядерні ризики), чи надавати нам усю зброю.

Ну а Росія, тим часом, уже перейшла до наступальних дій (поки ми чекаємо надходжень від Заходу та проходимо навчання), змінивши тактику – тепер ризик захоплення усієї України використовується як блеф та виснаження нашої ПВО, але концентрують свою увагу російські війська на конкретних напрямках нашого Півдня та Сходу.

Як для Заходу, так і для Росії, питання довгостроковості війни залишається під питанням. Точніше, як. Захід хоче перемоги України та скорішого припинення війни, але все ще боїться непрогнозованість з боку РФ у разі швидкого програшу. У Росії ж якась частина еліт, переконана, розуміють тупиковість війни і те, що чим далі, тим більше формуватиметься відставання РФ по всім показникам. Але й інших варіантів, окрім, війни там не бачать.

Тому я часто пишу, що ті росіяни, які знаходяться поза межами і хочуть бачити іншу Росію, повинні пропонувати альтернативу (де повернення України та інших пострадянських країн до кордонів 1991 року – це позиція апріорі), і досить чітко її артикулювати.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...

Трохи realpolitik

За минулий рік відомий розрахунок Кремля щодо Європи "пересидіти Захід" набув явно-очевидно не тільки характеру ставок на внутрішньополітичні та внутрішньоекономічні процеси в окремих країнах західних альянсів...

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...