24 лютого 2023, 16:47

Другий рік війни

Якщо перший рік війни став випробуванням сил (моральних та фізичних), ресурсів та, врешті-решт, роком розуміння власного потенціалу (не лише ми в Україні багато про себе зрозуміли, а й, переконана, в Росії також; та й Захід суттєво переглянув свою політику по ряду напрямків), то другий рік, думаю, має стати роком розуміння наступного:

Війна в довгу несе ризики та шкодить усім, в тому числі самій Росіі.

Природньо, що Україна хоче отримати усю необхідну нам військову допомогу, щоб перейти у контрнаступ.

Захід каже, що у контрнаступ нам доцільно переходити після отримання погодженої зброї, в тому числі наступальної. Але при цьому все ще вагається (з огляду на ядерні ризики), чи надавати нам усю зброю.

Ну а Росія, тим часом, уже перейшла до наступальних дій (поки ми чекаємо надходжень від Заходу та проходимо навчання), змінивши тактику – тепер ризик захоплення усієї України використовується як блеф та виснаження нашої ПВО, але концентрують свою увагу російські війська на конкретних напрямках нашого Півдня та Сходу.

Як для Заходу, так і для Росії, питання довгостроковості війни залишається під питанням. Точніше, як. Захід хоче перемоги України та скорішого припинення війни, але все ще боїться непрогнозованість з боку РФ у разі швидкого програшу. У Росії ж якась частина еліт, переконана, розуміють тупиковість війни і те, що чим далі, тим більше формуватиметься відставання РФ по всім показникам. Але й інших варіантів, окрім, війни там не бачать.

Тому я часто пишу, що ті росіяни, які знаходяться поза межами і хочуть бачити іншу Росію, повинні пропонувати альтернативу (де повернення України та інших пострадянських країн до кордонів 1991 року – це позиція апріорі), і досить чітко її артикулювати.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...