22 березня 2023, 14:28

Осмислюючи війну

Так називається есе Умберто Еко, де він осмислює Першу та Друга світові війни та що треба зробити, щоб упередити їх повторення у майбутньому.

От у нього є цікава думка про те, що світ повинен прийти до табуювання війни як такої.

Звісно, не через юридичний акт – як бачимо, міжнародне право не упередило війни уже у 21 столітті і не справляється з наслідками агресії.

Як і не через проголошення якогось морального чи інтелектуального декрету, догми. Табу будь на що не можна взяти і призначити, воно самовизначається через процеси, коли колективне підсвідоме з часом переходить у свідоме. Але темпи цього формування звичайно в силах пришвидшити.

А для цього треба, щоб усі розуміли ризики війни. По ідеї, після двох "гарячих війн" у 20 столітті, а потім іще й "холодної", світ повинен був випрацювати, якщо так можна сказати, колективну етику проти війни – як варіанту розвитку подій, який або усім несе негативи (обессмислюється будь-яка ініціатива), або містить занадто багато невідомих (непрогнозованість як головна риса).

Будь-яка війна, якщо вона масштабна, приводить до зміни балансів. Бо сучасна війна ніколи не обмежується двома противниками. У цьому одна з причин, чому війну Росії поти України неможливо швидко завершити. Як бачимо, навіть сильні кроки (військові, політико-дипломатичні чи юридичні) не можуть одномоментно зупинити війну. З одного боку, глобалізація та взаємозалежність країн, ресурсів та послуг (ми бачимо, як непросто Європа відходить від енергозалежності від РФ). А з іншого боку, якщо виникає збій на загальному рівні (наприклад, хвилі спровокованих штучно міграційних криз), то не реагувати не можна – від цього збій стає обкатаною практикою. Те, що, скажімо, неможливо реформувати РБ ООН – адже це не лише проблема лідерства/лідерств на рівні волі, а й проблема бачення.

Тому недарма аналітики різних країн говорять сьогодні про десятиліття турбулентності навіть після завершення війни. Адже весь поствоєнний період 20 століття і майже два десятиліття 21-го політика залишалась продовженням розкладу, який склався за результатами Другої світової війни.

Тепер ці розклади проходять докорінні зміни, і це лише початок.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...