Про події навколо Лаври та "метафізику" війни
Вся ця історія з УПЦ МП (яка себе називає УПЦ, а по факту є РПЦ в Україні) наглядно демонструє:
"Гібридна тактика" (ми проти агресії, але не називаємо агресора; а були ж іще хресні ходи за мир, згадайте, щоб показати, що ніби-то в Україні йде внутрішня війна) в умовах повномасштабного вторгнення є непрацюючою.
З 2014 року Росія перейшла від використання церкви як м'якої сили до використання церкви як інструменту агресивного курсу РФ. Намагатися в таких умовах українському представництву бути до обіду РПЦ, а після обіду типу УПЦ – неможливо.
Церковні канони, звісно, є і нікуди не зникнуть (у цьому сенсі забороняти УПЦ МП ніхто не буде). Так само, як і в УПЦ МП, переконана, є багато щирих та відданих вірі священнослужителів (я проти того, щоб автоматично усіх маркувати агентами та посібниками агресора), які з часом перейдуть або в ПЦУ, або залишаться в маргіналізованій (самою ж Росією) УПЦ МП.
А те, що УПЦ МП буде маргіналізуватися – факт. Підтримка та фактично благословення Кірілом війни автоматично ставить питання про підтримку такої позиції на рівні УПЦ МП, як "дочірньої церкви" РПЦ. Всі ці слова намісника Києво-Печерської лаври Павла, що "я ніколи не підтримував агресію" – це ні про що. В Росії он теж не підтримують війни, розказуючи, що це ніби-то НАТО хоче напасти на РФ з території України.
А загалом – війна розставить крапки в довгій церковній історії між Україною та Росією, довжиною у століття. Будь трохи більше розуму та далекоглядності у російських радників, вони б самі розпочали процес створення незалежної ПЦУ на основі УПЦ МП як на той момент найбільш численної конфесії, ще задовго до війни. Але, замість цього, вони залучили церкву до війни, таким чином допомігши українському суспільству згуртуватися навколо створення та підтримки церкви, незалежної від Москви. Російська війна прискорила прагнення України мати єдину автокефальну церкву – євхаристійно, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно незалежну від закордонних церковних юрисдикцій.
В РПЦ та в УПЦ МП люблять розповідати про автономію УПЦ МП. Але навіть не церковники знають, що під час молебнів повинно згадуватись імя Кіріла, а на міжнародному рівні у релігійних заходах Україна представлена РПЦ. Що в умовах війни, яку в самій РФ називають "метафізичною", погодьтесь, – просто абсурд.
Тому я й пишу, що з часом УПЦ МП або увійде (на рівні священників) в ПЦУ, або буде маргіналізовуватись. А ПЦУ буде рухатись від Метрополії до Патріархії.
Більше того. Після завершення війни у самій Росії може постати питання (у неблизькій перспективі, але все ж) щодо не/вірності залучення РПЦ до агресивного курсу російської влади та пропаганди, а також щодо особистості Кіріла, з огляду на те, що Росія втрачає приходи не лише в Україні, а й по всьому світі.
От така метафізика.
