4 квітня 2024, 18:58

У контексті 75-річчя НАТО

Перефразовуючи вислів: Неправильна інтерпретація Бога обіцяла Росії небагато – НАТО біля порога.

А якщо серйозно, то справді всю брудну геополітичну роботу з мобілізації всередині альянсу зробила російська влада своєю агресивною політикою, досягнувши, зокрема, розширення НАТО за рахунок раніше нейтральних країн (Фінляндії та Швеції).

І, тим не менш, є питання/напрями, по яким позиція всередині альянсу тільки формується та/або перевіряється на практиці.

1. Політична рішучість. Не лише щодо ролі у захисті не країн НАТО, а й безпосередньо самих членів альянсу. Маю на увазі нещодавні навчання щодо використання (політично та технічно) статті 5 у разі потреби.

2. Однакове/спільне відчуття загроз та ризиків. Маю на увазі нещодавню пропозицію іспанського прем'єра не називати війну війною (бо це лякає), на що польський прем'єр абсолютно точно відповів, що Європа вже перебуває у передвоєнній стадії 1939 року.

3. Кооперація країн у виробництві озброєнь та оборонної сфери. Особливо з урахуванням можливого скорочення лідерства США у світі у сфері оборони.

4. Довгострокове бачення, в якому є не лише реагування, а й запобігання проблемам. Не пам'ятаю точно, хто із західних лідерів/військових це сказав, але зі сказаним згодна: Захід не повинен сидіти і просто реагувати на нескінченний російський шантаж погрозами та сіяння невизначеностей, а діяти на випередження, коли Росія точно розумітиме, що й західні альянси можуть задіяти всю свою міць.

Можливо, на частину цих питань/напрямків буде сформульована відповідь/позиція на липневому саміті НАТО у Вашингтоні, де буде представлена оновлена концепція оборони та стримування. Від позиції з цих питань значною мірою багато в чому залежить і визначеність щодо перспективи членства України в альянсі.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...