28 липня 2024, 12:44

Про різноманітні мирні ініціативи

Бачимо, зʼявляється багато "мирних планів"/їх анонсів (маю на увазі західних політиків та представників їх команд). Хоча правильніше їх назвати ініціативами в рамках можливих майбутніх конкретних підходів. І це уже not bad.

Але якщо ми кажемо про конкретні дії, то тут, все ж, є певна послідовність.

1. Спочатку політичне рішення.

2. Потім конкретні інструменти, як його досягти.

Політичне рішення має стосуватися погодження щодо того: а). що таке справедливий мир; б). яка його послідовність (наприклад, включення України до західних альянсів, бо окрім припинення війни та повернення територій, війна ведеться й за те, чи стане Україна частиною Заходу); в). яким може бути проміжний варіант, якщо план поетапний (наприклад, якщо це припинення гарячої фази війни, то на яких умовах); проміжний варіант має працювати/не йти всупереч руху до справедливого миру.

Конкретні інструменти – це механізми, які дозволять втілити визначеність, сформульовану на політичному рівні. Тут цілий спектр: від оборонних якісно сильніших рішень (розташування ППО на східних кордонах НАТО, зокрема) – до фактичних форм членства України в альянсі, хоч і без юридичного статусу поки що.

У цьому має бути зацікавлена, що само собою зрозуміло, не лише Україна, а й Захід, перш за все, Європа. Багато західних аналітиків говорять про те, що незалежно від того, хто стане наступним президентом США, увага частково зміститься у азіатсько-тихоокеанський регіон, де уже назріває велика боротьба за вплив. В силу зростання амбіцій Китаю, який кинув око навіть на Близький Схід (маю на увазі нещодавнє підписання декларації у Пекіні і за його посередництва між ХАМАСом та ФАТХ щодо формування спільного уряду). Та й є фактор поствиборчого перехідного періоду, коли формуватиметься нова адміністрація, що може призупинити зовнішньополітичну увагу.

Найближчі півроку, в силу зростання активностей різних акторів, можуть пришвидшити появу реального плану (принаймні, на рівні підходів та рішень). У цьому сенсі ми все правильно робимо, ініціюючи самміти миру. Бо якщо цього не робитиме Україна та Захід, то це пропонуватимуть інші, і не факт, що їх підходи співпадатимуть з нашим баченням.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...